Без зброї проти імперії: уроки спротиву руху «Євромайдан-Крим» для деокупації півострова

Історія українського Криму зими 2013 – весни 2014 років тривалий час перебувала у тіні столичних подій, а пізніше була викривлена російською пропагандою, яка намагалася нав’язати світу міф про «одноголосне прагнення кримчан у рідну гавань». У цю пастку втрапив навіть посібник з історії України, за яким школярі готувалися до ЗНО. На одній із сторінок видання авторства історика Олександра Гісема було написано: 

«У всіх областях, окрім Донецької та Криму, проходили мітинги на підтримку Євромайдану». 

Проте документи, спогади очевидців та хроніка подій свідчать про зворотне: під час Революції Гідності та початку агресії Росії Крим став ареною запеклої громадянської боротьби за людську гідність, євроінтеграцію, конституційний лад України та зрештою міжнародний правопорядок. Важливим, а у певний момент ключовим суб’єктом цієї боротьби став рух «Євромайдан-Крим» – унікальне за умовами своєї діяльності об'єднання активістів, яке пройшло шлях від підтримки європейського вектора розвитку країни до відкритого, відважного спротиву збройній агресії Російської Федерації.

Коли державні інституції на півострові почали колапсувати під тиском спецслужб і армії РФ, саме цей рух та мережа його активістів залишилися чи не єдиною організованою силою, яка продовжувала у роковому березні 2014 року публічно боротися за територіальну цілісність і суверенітет України в умовах окупації.

Кримчани за європейський вибір України

Історія кримського спротиву фактично розпочалася не в лютому 2014-го з появою першої російської бронетехніки на вулицях Криму, а в листопаді 2013 року, коли проукраїнська частина кримчан відчула екзистенційну загрозу цивілізаційному курсу держави і своєму майбутньому. Це були громадяни України різних національностей, вагому частину яких становили представники української громади півострова. Не випадково троє із чотирьох співкоординаторів руху «Євромайдан-Крим» були представниками саме цієї громади. Попри міфи про «тотальну проросійськість» регіону, кримські українці дали первинний імпульс для організації людей, які вийшли на вулиці Сімферополя, Севастополя та десятків інших населених пунктів Криму з вимогами виконати Конституцію і відновити євроінтеграційний курс.

Євромайдан в Києві стартував 21 листопада, як реакція громадянського суспільства на різкий розворот влади від європейського простору до москвоцентричного. Кримські прихильники євроінтеграції вперше вийшли на вулиці Криму 22 листопада 2013 року, після оприлюднення президією ВР АРК заяви про підтримку рішення уряду Азарова щодо призупинення підготовки до підписання угоди про асоціацію з ЄС. У подальшому кримська влада, яка була сконцентрована в руках регіоналів, намагалася проводити одночасно і у тих же місцях, які обирали євромайданівці, контрмітинги. Нерідко для організації подібних заходів вона використовувала адмінресурс. 

24 листопада в Сімферополі під час акції «Я обираю ЄС!» організаційно оформився рух «Євромайдан-Крим». Його координаторами стали керівник Кримського центру ділового і культурного співробітництва «Український дім» і журналіст Андрій Щекун, громадський діяч і підприємець Сергій Ковальський, активіст партії «Демократичний Альянс» Сергій Мокренюк та активіст з молодіжного середовища Ісмаїл Ісмаїлов. Хоча українці складали організаційне ядро, рух швидко став широкою коаліцією: до нього одразу або з часом долучилися російськомовні інтелектуали, кримськотатарські активісти, духовенство та парафіяни УПЦ КП, малі і середні підприємці, фанати футбольних клубів, студенти тощо. Формування української політичної нації в Криму наштовхувалося на перепони, але мало і суттєві досягнення.

Сергій Ковальський згадує враження від першої масової акції, у якій взяло участь на початку акції близько 300 прихильників євроінтеграції: 

«Ми не розраховували, що буде такий успіх». 

27 листопада 2013 року, напередодні відкриття Вільнюського саміту ЄС, активісти Євромайдану передали до Почесного консульства Литви в Криму послання кримчан із закликом підписати у Вільнюсі угоду про асоціацію. Того ж дня ВР АРК заявила про підтримку уряду України, засудила дії опозиції і закликала зміцнювати зв'язки з регіонами РФ.