Міжнародний Реєстр збитків для України вже працює, але він не виплачує гроші. Він збирає та перевіряє заяви і докази для майбутнього компенсаційного механізму.

Нинішня рамка Реєстру починається з 24 лютого 2022 року. Для Криму це болюча проблема, бо окупація й багато втрат почалися ще у 2014 році.

ЄСПЛ уже визнав ефективний контроль Росії над Кримом з 27 лютого 2014 року і встановив системні порушення прав людини. Але це ще не дорівнює автоматичній виплаті компенсацій.

Кримчани можуть мати реальний шлях у чинному Реєстрі, якщо шкода має окремий або продовжуваний зв’язок із подіями після 24 лютого 2022 року. Для «чистих» втрат 2014-2021 років прямого входу до RD4U поки немає.

У публічних дискусіях Реєстр збитків часто називають «реєстром репарацій». Це зрозуміло, але не зовсім точно. Репарації – це кінцева мета: відшкодування шкоди, завданої агресією Російської Федерації. Реєстр же є лише першим етапом: він фіксує заяви та докази, щоб у майбутньому їх могла розглянути компенсаційна комісія.

Для мешканців Криму ця межа – не просто паперова формальність. Вона визначає відповідь на просте людське питання: якщо будинок, бізнес, земля, свобода пересування або можливість повернутися додому були втрачені ще у 2014 році, чи є шанс на компенсацію сьогодні? Відповідь чесна і не дуже зручна: право на відповідальність Росії за 2014 рік уже підтверджується міжнародними рішеннями, але чинний технічний вхід до Реєстру збитків побудований навколо дати 24 лютого 2022 року.

Чому Реєстр починається з 2022 року, якщо для Криму війна почалася у 2014-му

Офіційна відповідь коротка: так визначено мандатом. Щоб заява була внесена до Реєстру, шкода має бути завдана станом на або після 24 лютого 2022 року, на території України в міжнародно визнаних кордонах і внаслідок міжнародно-протиправних дій Росії. Ці критерії повторюються в офіційних правилах і роз’ясненнях RD4U (Реєстр пошкоджень для України).

Політичне пояснення ширше. Міжнародний механізм почали будувати після повномасштабного вторгнення, коли світовий консенсус щодо відповідальності Росії став найбільш очевидним. Саме тоді Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію ES-11/5 про необхідність репараційного механізму, а Рада Європи створила Реєстр як його перший практичний елемент.

Але для кримчан це означає неповну рамку справедливості. Окупація Криму, примусове поширення російського права, політичні переслідування, експропріації, витіснення української мови та тиск на кримських татар почалися не у 2022-му. Вони почалися у 2014 році. Саме тому нинішня модель виглядає як механізм, який юридично визнає агресію Росії, але процедурно поки не бачить значної частини шкоди завданої мешканцям АР Крим.

Чи можуть до Реєстру включити втрати з 2014 року?

Попри чинне обмеження датою 24 лютого 2022 року, питання включення збитків, завданих з початку російської агресії у 2014 році, вже перебуває на порядку денному. Про це заявляло Міністерство цифрової трансформації України, яке відповідає за інтеграцію українських сервісів із міжнародним Реєстром збитків.

Зокрема, у 2025 році Мінцифри повідомляло, що разом із міжнародними партнерами опрацьовує можливість розширення механізму для охоплення шкоди, завданої ще до початку повномасштабного вторгнення. Йдеться насамперед про Крим та окремі райони Донецької і Луганської областей, які опинилися під російською окупацією після 2014 року.

Важливо розуміти, що наразі такі заяви мають політичний та організаційний характер. Станом на сьогодні офіційного рішення про зміну мандату Реєстру або відкриття окремих категорій для збитків 2014-2021 років ще не ухвалено. Водночас, сама поява цього питання в міжнародних переговорах свідчить, що проблема усвідомлюється як українською державою, так і партнерами, які беруть участь у формуванні майбутнього компенсаційного механізму.

Для кримчан це має особливе значення. Більшість порушень прав людини, випадків втрати майна, бізнесу, земельних ділянок, житла або доступу до нього відбулися саме після окупації півострова у 2014 році. Якщо майбутній механізм буде розширено, вже встановлені міжнародними судами факти російської відповідальності можуть стати важливою правовою основою для розгляду таких вимог.

Разом із тим, пасивно чекати на зміну правил не варто. Навіть якщо сьогодні певна категорія збитків не може бути внесена до Реєстру, документи, правовстановлюючі акти, фото-, відеоматеріали, свідчення очевидців та інші докази необхідно збирати й зберігати вже зараз. Досвід міжнародних компенсаційних механізмів показує, що найбільші шанси на успіх отримують саме ті заявники, які можуть підтвердити свої втрати належними доказами незалежно від того, коли відкриється відповідна процедура.

Що вже встановив ЄСПЛ про Крим

Європейський суд з прав людини вже дав принципову відповідь щодо Криму. У справі Ukraine v. Russia (re Crimea)/Україна проти Росії (Крим) суд підтвердив, що Росія здійснювала ефективний контроль над Кримом з 27 лютого 2014 року. Це важливо, бо саме з ефективного контролю випливає відповідальність держави за порушення прав людини на території, яку вона фактично контролює.

У рішенні по суті від 25 червня 2024 року ЄСПЛ встановив цілий комплекс порушень Конвенції: права на життя, заборони катувань і нелюдського поводження, права на свободу, справедливий суд, приватне і сімейне життя, свободу релігії, свободу вираження поглядів, свободу зібрань, заборону дискримінації, захист власності, право на освіту та свободу пересування. Окремо суд звернув увагу на незаконне поширення російського права на Крим, переслідування проукраїнських активістів, тиск на медіа, придушення української мови в освіті, дискримінацію кримських татар та експропріацію майна без компенсації.

Отже, міжнародна судова інстанція вже зафіксувала не окремі випадкові епізоди, а системну практику порушень. Для майбутніх репарацій це дуже сильна правова база. Проте, ЄСПЛ не є інституцією фактичних виплат. Суд може встановити відповідальність і, в окремих випадках, присудити справедливу сатисфакцію. Але реальне отримання грошей залежить від виконання рішення, політичного тиску та наявності механізму стягнення.

У справі Ukraine and the Netherlands v. Russia/України та Нідерланди проти Росії від 9 липня 2025 року ЄСПЛ також встановив масштабні й грубі порушення прав людини у зв’язку з конфліктом в Україні з 2014 року, включно з відповідальністю Росії за збиття літака MH17 —  пасажирського лайнера, який був знищений російським ЗРК "Бук" над окупованим Донбасом 17 липня 2014 року, що призвело до загибелі 298 людей. Питання компенсації суд не вирішив негайно: воно залишене на окремий етап і має враховувати, зокрема, роботу Реєстру збитків та майбутнього компенсаційного механізму.

Водночас важливо, що кримський блок у практиці ЄСПЛ не обмежується лише міждержавними справами України проти Росії. До суду зверталися й окремі люди – кримчани, активісти, родичі політичних в’язнів або учасники мирних акцій, які скаржилися на конкретні порушення своїх прав.

Показовим прикладом є справа «Абдуллаєв та інші проти Росії». 30 квітня 2026 року ЄСПЛ ухвалив рішення за заявами 12 кримськотатарських активістів і присудив кожному з них по 4 тисячі євро компенсації. Ця справа стосувалася подій липня 2019 року, коли кримські татари проводили мирні акції підтримки фігурантів «першої Бахчисарайської групи» справи Хізб ут-Тахрір. Частина активістів вийшла на Червону площу в Москві з плакатами на підтримку кримських політв’язнів, а наступного дня інші прийшли до будівлі Верховного суду РФ під час розгляду апеляції на вирок. Їх затримали, доставили до відділів поліції, змусили писати пояснення, а згодом російські суди оштрафували учасників акцій.

ЄСПЛ визнав, що йшлося про мирні зібрання, які не супроводжувалися насильством або реальною загрозою громадському порядку. Суд встановив порушення статті 11 Європейської конвенції з прав людини – права на свободу мирних зібрань. Тобто у цій справі компенсація була присуджена не за втрату майна чи житла, а за незаконне втручання Росії у право людей публічно й мирно висловити позицію щодо репресій у Криму.

Це рішення має кілька важливих наслідків для кримчан. По-перше, воно показує, що індивідуальні заяви з кримського контексту можуть доходити до рішення ЄСПЛ і завершуватися присудженням конкретної компенсації. По-друге, суд підтверджує свою юрисдикцію щодо подій, які сталися до 16 вересня 2022 року, тобто до моменту, коли Росія остаточно припинила бути стороною Європейської конвенції. По-третє, такі рішення формують доказову й правову базу для майбутніх компенсаційних процедур: вони показують не лише загальну картину окупації, а й конкретні історії конкретних людей.

Водночас треба розуміти: навіть присуджена ЄСПЛ компенсація ще не означає швидкого фактичного отримання грошей. Росія після виходу з Ради Європи фактично відмовляється виконувати нові рішення ЄСПЛ. Тому такі рішення сьогодні мають подвійне значення. З одного боку, це юридичне визнання порушення і конкретна сума компенсації. З іншого – це ще й документування боргу Росії, який може бути використаний у майбутньому, зокрема в межах міжнародного компенсаційного механізму або під час пошуку джерел виплат із російських активів.

Як працює Реєстр збитків простими словами

Реєстр збитків для України – це не суд, не фонд і не програма негайної грошової допомоги. Його роль простіша, але дуже важлива: зібрати заяви, докази та інформацію про шкоду в одному міжнародному масиві даних, щоб вони не загубилися і могли бути передані майбутній компенсаційній комісії.

Шлях заяви виглядає так:

Станом на квітень 2026 року Реєстр уже працює у значному масштабі: за офіційним квартальним звітом на 1 квітня 2026 року було отримано 137 195 заяв і внесено 40 830; станом на 30 квітня 2026 року RD4U повідомив про майже 150 000 поданих і понад 45 000 внесених заяв.

Для кримчан ситуація не однакова. Умовно можна виділити три групи випадків.

За квартальним звітом, на 1 квітня 2026 року за категорією A3.6 було отримано 17 132 заяви, з яких 1 675 уже записано до Реєстру. Орієнтовна сума компенсації, заявлена в отриманих A3.6-заявах, становила близько 1,151 млрд євро, а у вже записаних – близько 90,6 млн євро.

Майбутня Комісія: хто вирішуватиме питання грошей

Реєстр – лише перша частина великого механізму. Друга частина має називатися Міжнародна компенсаційна комісія для України. Її завдання – розглядати заяви, оцінювати їх по суті та визначати суму компенсації. Саме Комісія, а не Реєстр, повинна відповідати на питання: кому, скільки і за яку шкоду має бути присуджено відшкодування.

Але Комісія ще не працює у повному режимі. Конвенція про її створення набуде чинності лише після 25 ратифікацій і достатніх фінансових зобов’язань для початку роботи. Станом на 20 травня 2026 року документ підписали 38 держав і ЄС, а ратифікували лише шість підписантів.

Третя частина механізму – компенсаційний фонд – також ще має бути створена. Це ключове питання. Навіть якщо Комісія присудить компенсацію, потрібні реальні гроші для виплат. Офіційні матеріали Ради Європи прямо зазначають: фонд ще треба запровадити, а потенційні джерела фінансування продовжують обговорювати.

Урок Грузії: рішення суду ще не означає швидких грошей

Українцям важливо не мати хибних очікувань. Приклад Грузії показує: навіть перемога в ЄСПЛ і присудження великих сум не гарантують швидкого фактичного отримання коштів.

Тому для України реальна перспектива репарацій залежить від трьох речей одночасно: від якісної фіксації заяв; від запуску Комісії, яка зможе визначати суми; і від створення фонду або іншого фінансового механізму, з якого реально платитимуть постраждалим.

Які шанси на компенсацію для кримчан та інших мешканців ТОТ

Відповідь має розділяти три різні речі: шанс зафіксувати шкоду, шанс отримати рішення про компенсацію і шанс швидко отримати гроші. Це не одне й те саме.

Окреме питання – не тільки хто має право на компенсацію, а й звідки реально можуть з’явитися гроші для виплат. Адже Росія добровільно платити не збирається. Це добре простежується на прикладі міждержавних справ у ЄСПЛ, зокрема грузинських справ проти Росії: рішення є, суми присуджені, але виконання роками блокується.

Саме тому для України важливими є не лише рішення міжнародних судів, а й пошук російського майна за кордоном. Уже зараз українські державні компанії показують, як це може працювати на практиці.

Показовий приклад – державна енергетична компанія України “Нафтогаз”. Після втрати активів у Криму компанія звернулася до міжнародного арбітражу й отримала рішення про стягнення з Росії понад 5 мільярдів доларів компенсації. Але саме рішення ще не означає автоматичного отримання грошей. Тому “Нафтогаз” пішов наступним шляхом: почав домагатися визнання арбітражного рішення в судах інших держав і шукати російське майно, на яке можна звернути стягнення. У Франції суд уже дозволив рухатися в цьому напрямі, а “Нафтогаз” повідомляв про накладення забезпечувальних обтяжень на російські державні активи. У Фінляндії також були вжиті заходи щодо російського майна в межах виконання арбітражного рішення.

Схожий шлях проходив і АТ “Ощадбанк”, який ще раніше домігся арбітражного рішення щодо компенсації за втрачені кримські активи. Для банку, як і для “Нафтогазу”, ключовим питанням є не лише наявність рішення, а й можливість знайти за кордоном російське майно, яке не захищене імунітетом, визнати рішення в конкретній юрисдикції та добитися фактичного стягнення.

Для звичайних кримчан цей досвід важливий, але його не можна механічно перенести на кожну фізичну особу. “Нафтогаз” і “Ощадбанк” діяли як великі юридичні особи, які мали інвестиційні або майнові вимоги, ресурси для міжнародного арбітражу, юридичні команди та можливість роками вести процеси в різних країнах. Пересічна людина, яка втратила квартиру, будинок, бізнес, землю або була змушена виїхати через окупацію, зазвичай не має такого процесуального інструментарію.

Але практичний висновок із цих справ дуже важливий: російське майно за кордоном може стати реальним джерелом компенсацій, якщо буде створено правильний правовий механізм. Для фізичних осіб таким механізмом має бути не індивідуальне «полювання» кожного постраждалого на активи Росії, а централізована система: Реєстр збитків, майбутня компенсаційна комісія і фонд, до якого можуть бути спрямовані кошти або доходи від російських активів.

Інакше кажучи, кримчанин не повинен самостійно шукати російську будівлю у Франції чи рахунок російської установи в Європі. Його завдання – довести шкоду, подати заяву в доступну категорію, зберегти документи і зафіксувати право на майбутню компенсацію. Завдання держави Україна та міжнародних партнерів – створити механізм, який перетворить ці підтверджені вимоги на реальні виплати.

Другий можливий шлях – заморожені російські активи в ЄС та інших державах. Після повномасштабного вторгнення значні активи Центрального банку РФ та інших російських суб’єктів були заблоковані за кордоном. Наразі більшість західних держав обережно ставиться до прямої конфіскації суверенних активів РФ, бо це складне питання міжнародного права, імунітету державної власності та фінансової стабільності. Тому в Європі активніше обговорюють проміжні моделі: використання доходів від заморожених активів, спеціальні позики для України або майбутній репараційний фонд.

Для постраждалих фізичних осіб це означає таке: найреалістичніший сценарій компенсацій – не добровільна виплата Росією і не окремі позови кожного кримчанина до судів десятків держав, а створення міжнародного фонду, наповненого за рахунок російських активів, доходів від них або інших узгоджених фінансових інструментів. Саме тому Реєстр збитків є важливим навіть тоді, коли він ще не виплачує гроші. Він формує базу майбутніх вимог: хто постраждав, яка шкода завдана, де вона виникла, які докази це підтверджують.

Отже, шанс кримчан і мешканців інших тимчасово окупованих територій на реальну компенсацію залежить від трьох речей. Перша – чи буде їхня шкода включена до мандату міжнародного механізму, зокрема щодо періоду з 2014 року. Друга – чи зможуть вони належно підтвердити свої втрати. Третя – чи погодяться держави-партнери використати російські активи або доходи від них для наповнення компенсаційного фонду.

Що робити вже зараз

Найгірша стратегія – нічого не збирати, очікуючи «ідеального» механізму. Навіть якщо конкретна вимога сьогодні не проходить до RD4U, докази можуть знадобитися пізніше: у розширеному міжнародному механізмі, у національних процедурах, у кримінальних провадженнях, в ЄСПЛ.

Практичний мінімум для постраждалих:

· Зберегти документи, що посвідчують особу, громадянство, родинні зв’язки, статус ВПО або факт проживання.

· Для майна – зібрати правовстановлюючі документи, витяги з реєстрів, договори, технічну документацію, оцінки вартості, фото і відео об’єкта.

· Для втрати доступу до майна – описати, коли і чому доступ або контроль стали неможливими, які були спроби повернутися або розпорядитися майном.

· Для переміщення – зібрати дані про адресу до переміщення, дату виїзду або неможливості повернення, нове місце проживання, свідчення сусідів чи родичів, договори оренди, довідки, фото, листування.

· Для порушень особистої недоторканності – зберігати медичні документи, заяви до поліції, матеріали слідства, судові рішення, свідчення, публікації, документи міжнародних організацій.

· Після подання через «Дію» - зберегти підтвердження з номером заяви та копію всіх поданих матеріалів.

Для категорії A3.6 правила прямо передбачають, що заявник має подати інформацію про особу, докази права власності, місце розташування нерухомості на ТОТ, опис того, як було втрачено доступ або контроль, а також вартість майна до 24 лютого 2022 року.

Допомогу можна шукати через «Дію», офіційні матеріали RD4U, урядову гарячу лінію 1545, систему безоплатної правничої допомоги та організації, які консультують постраждалих. Для складних кримських кейсів бажано отримувати індивідуальну правничу консультацію, бо межа між «старою» шкодою 2014-2021 років і новою або продовжуваною шкодою після 2022 року може бути вирішальною.

Висновки. Реєстр збитків – важливий крок до репарацій, але не сама репарація. Його головна цінність сьогодні – у фіксації вимог і доказів. Його головна слабкість для кримчан – дата 24 лютого 2022 року, яка залишає поза прямим процедурним входом багато втрат, що почалися у 2014-му.

Правова позиція щодо 2014 року вже не є порожнім місцем: ЄСПЛ визнав ефективний контроль Росії над Кримом з 27 лютого 2014 року та встановив системні порушення прав людини. Але між встановленням відповідальності і фактичними виплатами лежить довгий шлях: Комісія ще має запрацювати, фонд ще має бути створений, а джерела коштів – політично і юридично визначені.

Для кримчан найточніша формула сьогодні така: якщо шкода має зв’язок із подіями після 24 лютого 2022 року – треба перевіряти можливість подання до RD4U вже зараз; якщо шкода стосується лише 2014-2021 років – її потрібно ретельно документувати.

Позитивним сигналом є те, що українська держава офіційно працює над розширенням механізму. Тому нинішня ситуація не виглядає як остаточне виключення Криму 2014-2021 років з системи репарацій, а радше як проміжний етап формування міжнародної архітектури відповідальності Росії за всю агресію проти України – від окупації Криму до повномасштабної війни.

Водночас, важливо не втратити це питання з міжнародного порядку денного. Компенсації за шкоду, завдану кримчанам із 2014 року, не мають залишитися «історичною прогалиною» між окупацією Криму та повномасштабним вторгненням. Саме тому Україна, правозахисні організації, представники постраждалих громад мають постійно наголошувати: майбутній репараційний механізм повинен охоплювати всю хронологію російської агресії, а не лише її найновіший етап.

Для кримчан це означає, що нинішні обмеження Реєстру збитків не слід сприймати як остаточну відмову в праві на компенсацію. Навпаки, це аргумент для подальшої адвокації: якщо ЄСПЛ уже встановив ефективний контроль Росії над Кримом із 27 лютого 2014 року та системні порушення прав людини на півострові, то майбутня система репарацій має врахувати і ці втрати. Інакше міжнародна відповідальність Росії буде визнана лише частково, а справедливість для значної частини постраждалих залишиться незавершеною.

Тому головне завдання зараз – поєднати юридичну фіксацію шкоди, збереження доказів і постійну міжнародну комунікацію за розширення компенсаційного механізму. Репарації для кримчан залежать не тільки від уже ухвалених рішень судів, а й від того, чи буде тема втрат із 2014 року системно присутня в міжнародних переговорах, рішеннях Ради Європи, ЄС, G7, ООН та майбутніх документах компенсаційної комісії. Саме там вирішуватиметься, чи стане право кримчан на відшкодування не лише морально й юридично очевидним, а й практично реалізованим.