Голод в Крим наприкінці 1921 року. Як це було?

У більшості селянських господарств після проведених раніше заготівель хліба майже не залишилось, і тому виконати план здачі продподатку вони були не в змозі. Це призвело до того, що для виконання плану на півострів знов були надіслані численні продзагони, і хліб вилучався за допомогою старих, офіційно заборонених методів. Заборона на вільне пересування та товарообмін продовжували існувати в Криму щонайменше до осені 1921 р.

Вилучення продовольства, при загальному тяжкому стані економіки (за умови, що 1920-й рік в Криму був не дуже врожайним, зима 1920 – 1921 років – малосніжною, а весняна сівба проходила у несприятливих умовах), призвело до того, що у селян не вистачало хліба не тільки на споживання, а й для сівби. Весняний недосів в кількох районах півострова досяг половини всієї ріллі[1]. Площа, яку займали засіяні поля, значно скоротилася. У 1917 р. зернові займали площу у 690 тис. дес., у 1921 р. вона складала 533 тис. дес., а в 1922 р. скоротилася до 320 тис. дес. Озимі та ярі за ці роки зменшилися на 55 %, площа зайнята під городні культури, зменшилася на 30 %, а під виноградники – на 50 %[2].

Становище ускладнювалося небаченою посухою. Із засіяних десятин повністю загинуло 420 тис. З посівів, що збереглися, в середньому було зібрано по 4,5 пуда, а в деяких районах Джанкойського та Євпаторійського округів – взагалі по 1,2 - 1,3 пуда з десятини[3].

Збирання продподатку відбувалося з широким використанням каральних засобів. У Севастопольському повіті з 19 вересня по 10 жовтня 1921 р., коли проводився «бойовий продовольчий тритижневик», 17 осіб були «піддані суду революційного трибуналу» (розстріляні), 28 – владою повітового продкомісара заарештовані[4].

У Кримському архіві зберігаються документи про судові засідання виїзної продподаткової сесії революційного трибуналу Криму. Так, в селі Ново-Царицино Карасубазарського району під суд були віддані 11 осіб, яких звинуватили у невиплаті продовольчого податку. У постанові суду зазначалося, що всі вони були попереджені про заборону витрачати зерно нового врожаю до виплати податку, проте не виконали цю вимогу. Підсумком їхньої «провини» став вирок трибуналу: одна людина була засуджена до розстрілу, четверо – до тюремного ув’язнення на строк від одного до трьох років, іншим було запропоновано протягом двох тижнів внести ту частину податку, яку вони заборгували. В разі, якщо продподаток не буде внесений, майно підсудного мало бути конфісковане[5].

Ознаки катастрофи, що невідворотно наближалася, окреслилися в другій половині 1921 р. Але газетні повідомлення про посуху в деяких районах Криму не привертали уваги з боку влади. Від серпня населення Криму почало голодувати.

13 серпня 1921 р. на засіданні Кримського обкому РКП(б) був створений Комітет допомоги голодуючим (КримДопгол), якому надані надзвичайні повноваження. Голод стрімко накочувався на півострів. 

«Один день страхітливіший за інший, і зараз жменя пшениці дорожче життя людини», - писав очевидець цих подій[6].

Першою відчула на собі голод ромська біднота, яка перебивалася випадковими заробітками. Потім настала черга татарських селян, які мали мінімальні земельні ділянки, проживали в гірському Криму і майже не вели зернового господарства. У листопаді були зафіксовані перші смертні випадки. В цілому за листопад – грудень 1921 р. голодною смертю загинуло близько 1,5 тис. осіб[7].

Деякі мешканці півострова намагалися врятуватися поїздками за продовольством на територію України. В грудні голова Кримського раднаркому С.Саїд-Галієв у телеграмі, надісланій до харківського уряду, розповідав, що досить часто можна спостерігати наступну картину. Селяни (переважно Джанкойського району) через гостру потребу у продовольстві їдуть до Олександрівської губернії, що входить до складу Української республіки, де у місцевих селян обмінюють весь власний живий та мертвий реманент на хліб. Коли вони повертаються, то їх чекають комнезамівці та прикордонники, які відбирають обмінений хліб. Виходячи з того, що Крим мав статус голодуючої республіки, голова Раднаркому вимагав як у харківського уряду, так і у керівництва Олександрівського губвиконкому негайного припинення впровадженої цими установами заборони закуповувати хліб[8].

Перші ознаки голоду восени 1921 р. були практично проігноровані органами влади. Більш того, на зборах громадськості лунали заклики до надання допомоги голодуючим Поволжя й опрацьовувалися плани прийому до Криму дітей з сіл Поволжя. Ці плани знайшли підтримку в центрі й незабаром з Москви до Криму стали надходити телеграми про необхідність прийняти на півострів голодуючих з території Поволжя, в тому числі татарських дітей[9]. Протягом жовтня – листопада до Криму з Росії та України прибуло 210 осіб[10].

6 листопада С.Саїд-Галієв надіслав до ВУЦВК листа, в якому благав:

 «Кримраднарком просить надати категоричне розпорядження не надсилати у межі Криму біженців Донбасу. Крим голодуюча область, яка безумовно не може прогодувати навіть себе. Біженці, які приїхали, відправлятимуться назад до України»[11]. 

Протягом листопада 1921 р. голова Кримського обкому А.Ізраїлович проїхав по п’яти кримськім повітам і оглянув стан справ у кожному з них. Підсумком цієї поїздки став звіт, надісланий у січні 1922 р. до ЦК РКП(б)[13]. Оскільки лист повинен був проінформувати центральне керівництво щодо дійсного стану справ в Криму, він був цілком відвертим. Варто навести його повністю, незважаючи на великий обсяг:

«Неврожай, що охопив Поволжя, Східну Росію, частину України, вразив також й Крим. Причина неврожаю – посуха, якої не було раніше, яка спопелила кримські лани. Таблиця середньої врожайності в пудах з десятини в 1917 р. та в 1921 р. повною мірою характеризує ступінь посухи:

Два пуди з десятини – таким є дійсний середній врожай. Однак попередня статистика, зібрана за кореспондентськими свідоцтвами, давала цифри значно перебільшені, й попередні дані щодо врожайності Криму у статбюро були такі:

Сімферопольський – 9,75; Джанкойський – 2,02; Феодосійський – 10,1; Керченський – 5,17; Євпаторійський – 7,07; Севастопольський – 11,75; Ялтинський – 15,2. В середньому – 8,7.

Якщо виключити Ялтинський повіт, який не відігравав ролі в польовому господарстві, бо заорював із загальної площі 552 141 дес. всього 2 404 дес., то середній відсоток врожайності за даними статбюро виразиться в 7,6 %.

Наведені цифри середньої врожайності зумовлюють валовий збір врожаю хлібів у такій сумі:

Валовий збір на одне господарство в 1921 р. виявиться в наступних цифрах:

Що собою являє середнє селянське господарство?

Кількість хлібних продуктів, потрібних в області для селянських господарств, виразиться (згідно цифр 1921 року):

Якщо допустити, що врожай 1922 р. досягне середніх для Криму норм, а площа посіву складатиме 20 % від площі 1921 р., то картина сільського господарства виглядатиме таким чином:

Можна було розраховувати, що частково сільський господар протримається за рахунок надлишків від врожаю попередніх років. Проте на це розраховувати не варто було від самого початку нового продовольчого року. За рахунок населення жила армія Врангеля й населення Криму; за рахунок тих же продовольчих ресурсів утримувалася й наша армія, що зайняла Крим. На врожай 1920 року продоргани наклали розверстку й вилучили наступну кількість.

Розверстка 1920 року:

Розверстка через різні причини затягнулася й фактично закінчилася 1 липня 1921 р. З 1 вересня 1921 р. почали вилучати продподаток. Неуспіх кампанії показав, що населення надлишків старого врожаю не має.

Дійсність викладеної цифрової картини сільського господарства в Криму повною мірою підтвердилася осінньою посівною кампанією 1921 р. Населення, попереджаючи себе від голоду на 1922 р. виявило велику енергію й підготувало значну площу чорного пару.

Площа озимого клину (в десятинах):

Всього отримано сільським населенням від держави озимого насіння 350 – 400 вагонів. Рахуючи по 1 тис. пуд. на вагон й по 6 пуд. насіння в середньому на десятину, відпущеного фонду вистачило на 65 тис. десятин, тобто 20 % підготовленої площі. Дрібну площу населення змогло засіяти за власний рахунок (шляхом закупівлі з Мелітопольського повіту).

До цього часу ми говорили виключно щодо стану сільського господарства й продовольчого становища селянства. Проте неврожаї ставлять в тяжкий стан й міське населення кримських міст, яке з загальної кількості мешканців 720 441 складає 327 086, тобто 49 %. На 337 086 міського населення 113 501 дітей у віці від 1 до 16 років. Державних їдоків (зарахованих на держпостачання) всього 33 418, тобто 10 %. 90 відсотків міського населення й всі діти з державного постачання зняті. Припустимо, що деякий відсоток міського населення належить до класу буржуазії, частина мешкає на кошти батьків або знаходять собі заробіток, можна все ж сказати, що з 113 501 дітей міста 80 – 90 тис. потребують державного постачання, і що такого постачання потребують 100 тис. дорослих міського населення – безробітних, інвалідів, родини червоноармійців й ін.). Далі й сільське населення розподілене по області в сільськогосподарчому відношенні нерівномірно, деякі райони знаходяться в різних продовольчих умовах. 

Загальна цифра тих, хто голодує – 500 тис осіб повною мірою підтверджується даними обстеження, проведеними окружними Помголами.

1. За даними Феодосійського окрпомголу по Феодосійському повіту голодує всього 49 594, з них дітей 21 015 осіб.

2. За даними Севастопольського окрпомголу вже в листопаді голодувало: по Бахчисараю: з 2 595 дітей – 818. По Бахчисарайському району: з 2 507 дітей голодувало 1 969.

3. Дані Керченського Помголу на 9 грудня 1921 р.

4. За даними Євпаторійського Помголу на 1-е січня:

Додаткове зведення Євпаторійського райпомгола від 18 січня 1922 р. дає наступні цифри:

Коментувати цей документ, як здається, нема жодної потреби…