Блог

Антон Божук Дослідник історії українців Криму

21.03.2026, 08:10

Невдала акторська гра Путіна в доброго царя

18 березня окупанти святкували 12-ті роковини загарбання Криму, допустивши до столу своїх посіпак. Один з професійних лизоблюдів, «голова Криму» Сєрґєй Аксьонов, розсипаючись у компліментах перед Путіним і дякуючи йому за присутність у своєму житті, доповів, що передав його вітання всім учасникам подій окупації.

Ніби між іншим, «голова республіки» відзвітував диктатору, що за нього і за окупацію було піднято не одну чарку – «не в робочий час», звісно ж. На що дістав відповідь – мовляв, досить, час припиняти.

Було б наївно вважати, що всі події, особливо відносно публічні, які відбуваються в кабінетах і бункерах кремлівського старця, не проходять попередню режисуру. Ця ж – достеменно пародіює один історичний анекдот.

Був колись такий російський генерал, «великий українець» Міхаіл Драгоміров (аж до 2023 року на його честь було названо одну зі столичних вулиць). Подейкували, що одного разу він забув привітати вчасно імператора Алєксандра ІІІ з днем народження, і вирішив виправити ситуацію телеграмою з текстом: «Третій день п'ємо за здоров'я вашої величності». На що самодержець, який сам нерідко здоровкався до скляного бога, нібито відповів – «Час припинити».

Рівно шість років тому Путін у коментарях російським пропагандистським ЗМІ висловлював незгоду з тим, хто називає його царем. «Цар – це той, хто сидить, згори поглядає і каже: "Ось накажу, і там щось зроблять", а сам лише шапку приміряє і дивиться у дзеркало», – висловився тоді російський диктатор, додавши, що він «щодня працює, а не царює».

Проте за кілька років до того, в лютому 2012 року, Путін називав російських державних діячів, які викликають в нього симпатії, – канонізований російською церквою Алєксандр Нєвскій, Пьотр Перший, і особливо Єкатєріна Друга, за якої «Росія набула найбільше земель». Такий собі тривожний дзвоник за пару років до окупації Криму –тим паче, що саме за Єкатєріни ІІ відбулася анексія Кримського ханства.

Та й як тут не згадати Шевченкове «Це той первий, що розпинав нашу Україну, а вторая доконала вдову сиротину».

За непідтвердженими даними, під час пандемії Covid-19 в ізоляції від світу Путін був під впливом наближеного олігарха Юрія Ковальчука, який надихнув його на переконання щодо своєї історичної місії утвердження величі Росії, подібно до того, як це робив Пьотр І.

Розпочавши проти України повномасштабну війну за пару років, Путін «увійшов у смак» приміряння корони. Буквально за пару тижнів після оголошення своєї «спеціальної військової операції», російський диктатор вирішив привітати 8 березня жінок, звернувшись до постаті «великої жінки, яку на Русі називали матінкою», –Єкатєріни ІІ, на тлі її скульптурного зображення в першому корпусі Кремля.

За кілька місяців, на початку літа, Путін фактично задекларував намір «повертати слов'янські землі» Скандинавії та Балтії так, як це робив Пьотр I під час Північної війни, що тривала понад два десятиліття. На той час Путіна нерідко порівнювали саме з цим царем – і ні для кого не було і не є секретом його бажання вести свою політику на тогочасний взірець, перекроюючи кордони силовим способом.

Щоправда, є одна важлива деталь: Пьотр «рубав вікно в Європу» – сучасна ж путінська Росія декларативно рве з нею всі можливі зв'язки.

За рік після початку повномасштабної війни з'явилися повідомлення про те, що Путін перед тим радився з трьома особами – Іваном Лютим, Пьотром І і Єкатєріною ІІ. І лише потім поставив до відома своїх підданих. З часом його ізоляція поглибилася: можливо, для спіритичних сеансів з іншими царями?..

І ось, будь ласка – невдалий косплей передостаннього російського царя. Не його внутрішньої чи зовнішньої політики – лише анекдотичного випадку. Який невідомо чи мав місце.

Дещо спільне між ними таки є — консерватизм, адміністративний тиск, посилення поліційної системи, скасування ліберальних реформ, утиски преси та освіти тощо. Втім, є одна річ, яка докорінно відрізняє Путіна від Алєксандра ІІІ, що увійшов в історію під прізвиськом «Миротворець»: за роки його царювання Російська імперія не брала участі в жодному значному військовому конфлікті. Щеплення від вирішення питань зброєю він, ще будучи царевичем на чолі військового загону, отримав під час російсько-турецької війни 1877–1878 рр., про що залишив свідчення:

«Я радий, що був на війні й бачив сам усі жахи, неминуче пов'язані з нею. Після цього я вважаю, що будь-яка людина з серцем не може жадати війни. Будь-який правитель, якому Бог доручив народ, мусить вживати всіх заходів, аби уникати жахіття війни. Звісно ж, якщо правителя не примусять до війни його супротивники. Тоді гріх, прокляття і всі наслідки цієї війни нехай впадуть на голови тих, хто її викликав».

Шкода, сьогоднішній кремлівський старець не дослухається до цих слів.

І ще дещо можна вважати фатальним збігом. Алєксандра III, русифікатора національних околиць, фактично вбила… Україна. У жовтні 1888 року він з родиною потрапив у залізничну катастрофу за 50 кілометрів від Харкова: казали, що цареві, який мав неабиякі фізичні дані, до прибуння допомоги довелося тримати на своїх плечах обвалений дах вагону-їдальні. Струс спричинив початок хвороби нирок, яка й не дала йому дожити кілька місяців до 50-річного ювілею. Помер він у Лівадії, куди його привезли на лікування.

Як казало вже підзабуте гасло російських дисидентів: