Блог

Стратегічний діалог Китай-ЄС під час саміту у Пекіні 24 липня ц.р. характеризується закладанням Китаєм фундаменту для нової багатополярної економічної системи, побудованої на власній автономності та захищеності від західного тиску й стратегічного стримування. Китай сприймається ЄС як партнер, але і як конкурент та системний суперник. При цьому внаслідок дедалі агресивніших виступів Пекіна на міжнародній арені та більш репресивних дій всередині країни, аспект «системного суперника» набуває особливого значення. З одного боку, ми бачимо небажання Пекіна інституалізувати відносини з відкрито анти західним табором (РФ, Іран, КНДР), який він використовує для розпорошення сил та послаблення демократичного блоку, а з іншого, КНР поглиблює стратегічний альянс з Москвою, зокрема в нарощуванні військової та військово-технічної співпраці, коли КНР забезпечує понад 76% машинобудівних верстатів для російського оборонно-промислового комплексу, що формує впевненість Кремля у можливості реалізації його агресивної політики. 

Ми також свідки постановкою Брюсселем розбудови взаємин з Китаєм у пряму залежність від позиції останнього стосовно ситуації в Україні. При цьому в ЄС свідомі небажання КНР до політичної взаємодії, який залишає у фокусі уваги лише економічну складову. Крім того, ЄС відмовився від концепції «зміни через торгівлю», за якою економічні зв’язки з авторитарними режимами виступають інструментами їх лібералізації та демократизації. Певним чином ускладнюється формування єдиної позиції ЄС щодо діалогу з КНР внаслідок відмінності позицій окремих держав-членів об’єднання (Угорщина) з цього питання через конфлікт їх національних інтересів з загальноєвропейськими. Для керівництва Євросоюзу для обговорення на найвищому рівні в ході саміту становлять важливість питання неприйнятності рівня підтримки Китаєм Росії, дотримання ним позиції «недопущення програшу РФ» з перспективою «поглиблення» співпраці, аргументуючи це побоюванням втрати контролю над ядерним арсеналом РФ у разі її поразки. Брюссель розглядає в обмін на згортання проросійської політики можливість зняття обмежень для китайських товарів на європейському ринку та розгляду допуску китайських компаній до участі у реконструкції України після завершення війни. Китай, зі свого боку, цікавлять питання активізації двосторонньої торговельно-економічної співпраці та китайських інвестиційних можливостей на фоні вразливості ЄС перед непередбачуваністю політики США. 

Китай став мішенню, як прямо, так і опосередковано, в останньому 18-му пакеті санкцій ЄС проти Росії. Кілька китайських компаній і фінансових установ потрапили до чорного списку, тому Міністерство торгівлі Китаю вже розкритикувало цей крок. Очікується, що нові обмеження ЄС, такі як заборона нафтопродуктів, вироблених з російської нафти і перероблених у третіх країнах, також опосередковано вплинуть на Китай. Жодних серйозних змін у «партнерстві без обмежень» Пекіна з Москвою не очікується, але Брюссель сподівається на скромні кроки, такі як посилення митного та фінансового контролю за товарами подвійного призначення.

Статус однієї з найбільших економік світу і впливового геополітичного гравця зі своїми амбіціями накладає на Китай ряд зобов’язань по впливу на інші країни з метою дотримання принципів міжнародного права, а також усунення загроз у сфері безпеки. Використання Китаєм миротворчої риторики для посилення міжнародної легітимності як відповідального глобального гравця матиме сенс лише у разі чіткого слідуванням принципам ООН. Держави демократичного табору дотримуються затвердженої політики «одного Китаю», що не ущемляє інтереси КНР в частині територіальної цілісності. Китаю вигідно вибудовувати партнерські стосунки із Європою, а не робити войовничі заяви. Стабільна та безпечна Європа буде надійним партнером КНР на довгострокову перспективу. Продуктивне досягнення глобальних стратегічних завдань КНР можливе в тісній співпраці і стратегічному партнерстві з розвиненими країнами Європи з обов’язковим дотриманням принципів суверенітету, територіальної цілісності і безпеки суб’єктів, що не раз проголошувалось Пекіном як офіційна позиція. Тому для Європи є бажаною обрана Китаєм модель миру через діалог, без застосування сили з опорою на рівноправність і суверенітет, що має поширюватись на всі без винятку країни. 

Між тим, світова спільнота потребує чіткої позиції Китаю з приводу агресії Росії проти України, рішучості Пекіна відігравати ключову роль у повазі до міжнародного права та забезпеченні незалежності України, включаючи її суверенітет. Рівень залученості Китаю у загарбницькі плани Росії має бути переглянутий Пекіном у бік відмови від підтримки агресора. Закупівля російських енергоносіїв у РФ фактично фінансує продовження війни в Україні, а постачання компонентів подвійного призначення та верстатів для оборонних підприємств Росії ставить Пекін у розряд співучасників конфлікту, що посилює безпекову нестабільність на європейському континенті. Брюссель критикує постійний експорт Пекіном до Москви таких компонентів як двигуни для безпілотників. Для об’єднаної Європи така поведінка є неприпустимою. 

Статус та роль Китаю у світі не співпадає з дотриманням ним позиції «нейтралітету» та прихованої підтримки агресора у конфлікті, що стосується територіальної цілісності та суверенітету незалежної держави України, кордони якої захищені міжнародним правом. Проголошення Пекіном мирного плану є недостатнім внеском у припинення війни, яка безпосередньо загрожує європейській спільноті. Китай повинен використати свій унікальний вплив на Росію, щоб переконати її зупинити агресію та завершити війну відповідно до норм і принципів міжнародного права та Статуту ООН. Затягування воєнних дій, у тому числі за рахунок підживлення російської економіки та військово-промислового комплексу посилює вірогідність масштабування конфлікту у Європі, поширення гарячих точок  на Близькому Сході, Африці та Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Якщо Китай заявляє про свою відданість міжнародному порядку, заснованому на правилах, то він має однозначно засудити грубе порушення Росією суверенітету України, її територіальної цілісності й міжнародно визнаних кордонів, та діяти відповідно. Російсько-українська війна зруйнувала багато ланцюгів світової економіки, порушила логістичні шляхи, що призвело до подорожчання експорту. Агресія РФ посилила загрози морського судноплавства та ускладнила світову торгівлю. Вказане негативно відбивається на китайській економіці, яка є експортно орієнтованою. 

За умови дистанціювання від Росії Китай може розраховувати на зняття обмежень на китайські товари на європейському ринку та поступово нарощувати експорт природного урану до ЄС на тлі зменшення поставок з Росії та Нігеру. Китай виступив за підписання договору між ядерними державами про невикористання ядерної зброї проти без’ядерних країн. Росія є порушником цієї ініціативи, постійно погрожуючи безпідставно застосувати ядерну зброю (ЯЗ) проти України та країн Європи. Кремль знизив поріг використання ЯЗ, дозволивши її застосування у конвенційній війні у разі загрози територіальної цілісності при тому, що на території чотирьох незаконно включених до складу РФ українських областей досі йдуть воєнні дії. Будь-яка зовнішня підтримка надає Москві більшої впевненості та розширює в її уявленні рамки дозволеного, що робить використання Кремлем ЯЗ проти України більш реальним. У такому разі країни, що відкрито чи опосередковано надають Росії допомогу, поділятимуть з нею відповідальність за такі злочинні дії. Ядерним шантажем Кремль знецінює політику ядерного роззброєння, сталим прихильником якої є Китай. Росія, захопивши Запорізьку АЕС, створює світовий прецедент та надає небезпечний приклад терористичним організаціям використання об’єктів ядерної енергетики для шантажу та залякування. РФ підживлює світовий тероризм та загальну нестабільність, що йде всупереч інтересам Китаю. Неконтрольовані Кремлем внутрішні терористичні загрози внаслідок ослаблення федеральної влади можуть поширитись на країни Центральної Азії, що створить загрозу інтересам Пекіну в цьому регіоні. Росія має припинити зовнішню агресію та зайнятися внутрішніми безпековими справами. Москва в розвитку стосунків з Пекіном переслідує не зміцнення співпраці, а залучення до співучасті у силовому перерозподілу світоустрою. 

Голова Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн та президент Європейської Ради Антоніо Коста зустрілися з президентом і прем'єр-міністром Китаю в Пекіні 24 липня. Попри те, що за протоколом цьогорічний саміт мав відбутися в Брюсселі, європейська делегація погодилася на повторне проведення переговорів у Китаї через відмову Сі Цзіньпіна від візиту до Європи. Китайський лідер заявив, що відносини між Євросоюзом і Китаєм перебувають на історичному переломі, адже цього року минає 50 років із моменту встановлення дипломатичних зв'язків. Сі наголосив на важливості взаємної поваги, прагнення до спільної вигоди та конструктивного діалогу попри наявні відмінності між сторонами. Він закликав до стратегічного вибору, який би відповідав інтересам громадян обох сторін та сприяв глобальній стабільності. На його думку, саме співпраця між Пекіном і Брюсселем може забезпечити визначеність у нинішніх нестабільних умовах, зазначивши: 

“Всі виклики, що стоять перед Європою, не беруть свого початку у Китаї. Прагнути підвищення конкурентоспроможності через будівництво стін та огорож — це шлях до ізоляції». 

Урсула фон дер Ляєн у відповідь підкреслила: Європа “на історичному зламі” і партнерство з Китаєм можливе лише за реального перезавантаження. Основні вимоги: серйозне скорочення торгового дефіциту, який  сягнув $360 млрд у 2024-му. ЄС вимагає справедливого балансу й прозорої конкуренції на європейському ринку. Допуск до внутрішнього ринку Піднебесної,  можливості працювати на рівних із китайським бізнесом. Зняття експортних обмежень на рідкоземельні метали і стратегічну сировину — особливо після обмежень на мікрочіпи та високотехнологічне обладнання.

Тема війни в Україні стала другою за емоційністю. Антоніу Кошта публічно звернувся до Пекіна із закликом “вплинути на Кремль і допомогти завершити війну”. ЄС вкотре підкреслив: 

“Без відвертої допомоги у контролі постачання товарів подвійного призначення та роботи банків, реального миру в Європі не буде.” 

Вперше за 15 років зустріч пройшла у скороченому форматі — лише один день. Пекін відмовився від дводенної програми, як це було заплановано, скоротивши переговори до декількох годин. Європа і Китай вкотре підтвердили: потуги на компроміс мають межі, коли в хід ідуть гроші, робочі місця і глобальний статус.