Блог

The Guardian повідомило, що лідер Північної Кореї Кім Чен Ин у новорічному посланні висловив похвалу своїм військовим, які воюють на «чужій землі», за зміцнення «непереможного союзу» з Росією, а також закликав їх боротися «за братній російський народ». 

«У той час, як уся країна оповита святковою атмосферою зустрічі нового року, я ще більше сумую за вами, які навіть у цей момент хоробро воюєте на полях битв на чужій землі. За вами стоять Пхеньян і Москва», – сказав він. 

Пхеньян надавав Росії зброю та відправив своїх військових до РФ для підтримки війни проти України. Щонайменше дві тисячі військових КНДР загинули, а тисячі дістали поранення. Північна Корея отримує від Росії фінансову допомогу, військові технології, продовольство та енергоносії в обмін на підтримку війни проти України.

Зокрема, Москва надала технологічну допомогу Пхеньяну при виробництві ракет, а також атомного підводного човна. Партнерство з Росією забезпечує критично важливі ресурси для КНДР. Аналітики вважають, що поглиблення союзу Північної Кореї з РФ стало економічним порятунком для режиму Кім Чен Ина і дозволило йому відхилити пропозиції США та Південної Кореї про діалог. 

Заява Кім Чен Ина про «непереможний союз» із Росією є не лише риторичним жестом, а й підтвердженням фактичного військово-політичного альянсу двох країн. Вона демонструє готовність Пхеньяна брати участь у глобальному протистоянні проти Заходу, використовуючи війну в Україні якмайданчик для зміцнення власного статусу. Фактична присутність північнокорейських військових на боці Росії переводить співпрацю Москви та Пхеньяну із рівня ситуативної підтримки в формат стійкого, інституціоналізованого альянсу. Поглиблення військової співпраці між РФ та КНДР створює нові ризики для стабільності на Корейському півострові. Південна Корея, США, Японія та Австралія змушені враховувати, що КНДР отримує сучасні технології та ресурси, які можуть бути використані проти них. Це підвищує рівень напруженості, стимулює гонку озброєнь і зменшує простір для дипломатії. Співпраця Москви з Пхеньяном в військово-технічній сфері прямо суперечить резолюціям Ради Безпеки ООН, які забороняють передачу технологій, здатних сприяти створенню зброї масового знищення. Росія фактично легалізує для Північної Кореї доступ до критичних знань і матеріалів, що посилюють її ракетні та ядерні програми. Це підриває міжнародну систему контролю над озброєннями та демонструє готовність Кремля ігнорувати глобальні правила заради власних інтересів.Для режиму Кім Чен Ина союз із Росією став економічним порятунком у момент, коли санкції та ізоляція загрожували його виживанню. В обмін на снаряди, ракети та військових Москва забезпечує Пхеньян продовольством, енергоносіями та фінансовою підтримкою, що дозволяє Кім Чен Инустабілізувати внутрішню ситуацію в країні. Це зменшує залежність КНДР від Китаю та дає Кіму більший простір для маневру у зовнішній політиці. Водночас така підтримка робить Північну Корею ще більш агресивною, адже вона відчуває себе захищеною стратегічним союзником.  Розширення співпраці між Москвою та Пхеньяном має далекосяжні наслідки для безпеки всього Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Союз Москви та Пхеньяна стає каталізатором регіональної нестабільності, що виходить далеко за межі війни в Україні.

«Московський комсомолець» повідомив про обмеження на доступ росіян до Червоної площі у Москві на Новий рік. Площу було закрито для відвідування з 18.00 31 грудня до 10.00 1 січня 2026 року, територію довкола патрулювали правоохоронні органи. У більшості російських регіонів влада скасувала новорічні святкування, вуличні гуляння та міські феєрверки, в деяких з них мешканцям заборонено використовувати піротехніку. Глава Туви Владислав Ховалиг прямо заявив у своєму телеграм-каналі, що скасування салютів і вуличних гулянь пов'язане зі СВО: «У поточних умовах проведення масштабних новорічних заходів з корпоративами та салютами є неетичним». Він також додав, що подібні обмеження запроваджуються не тільки в Туві, але й у Башкирії, Криму, Ленінградській області, Чувашії та Краснодарському краї. У Бурятії прес-служба кабінету міністрів «порекомендувала» своїм колегам – працівникам регіональної системи органів виконавчої влади та керівникам адміністрацій районів повністю відмовитися від новорічних святкувань. 

Новий рік для багатьох московських сімей почався з розчарування. Ще одна прекрасна традиція відзначати свято головної площі країни пішла в розряд історичних. Офіційна статистика показова: 64 із 89 регіонів РФ вирішили, що ідеальний новорічний салют – той, якого взагалі немає. 2026 рік Росія зустріла практично у повній темряві: без салютів, без феєрверків, тихо, економно. Перша новорічна ніч 2026 року знову підтвердила, що війна не залишає місця святу. І, можливо, саме з цього починається головна думка: настав час закінчувати СВО і повертатися до нормального, мирного життя, в якому салют – це просто салют, а Новий рік – просто свято. 

На сайті Парламентської Асамблеї Організації Договору про колективну безпеку повідомляється, що у 2026 році Російська Федерація, під час свого головування у цій структурі, ініціює її трансформацію з формального об’єднання на дієвий інструмент проєктування сили, спрямований на обмеження інтересів США у Євразії. Пріоритети Москви зосереджені на трьох стратегічних напрямах: підвищенні керованості та бойової готовності колективних сил, їх переозброєнні сучасними російськими зразками техніки та поглибленні оборонно-промислової кооперації. Це передбачає посилення технологічної та логістичної залежності союзників від російських стандартів, сервісу та постачання боєприпасів, що забезпечує Кремлю довгостроковий вплив на їхню безпекову політику. Одночасно через ідеологічні майданчики та нову антитерористичну стратегію РФ впроваджує наративів про деструктивність західної присутності в регіоні. 

Історично ОДКБ функціонує як безпековий каркас на пострадянському просторі, де Росія виступає монопольним експортером військових стандартів, озброєнь та політичних гарантій. Центральна Азія при цьому стає ареною конкуренції не лише за політичний вплив, а й за встановлення фундаментальних правил: визначення природи загроз та правомірності втручання. Для США стратегічна значущість регіону зумовлена його роллю як геоекономічного хабу з критичними ресурсами та транзитними маршрутами. Оскільки американська присутність тут базується на партнерських програмах та довірі еліт, а не на постійній військовій інфраструктурі, закріплення РФ у статусі «головного арбітра безпеки» критично обмежує простір для маневру Вашингтону. Синергія мілітаризації та просування концепції «рівної та неподільної безпеки» створює середовище, де ОДКБ трансформується у дієвий механізм витіснення західного впливу. Це підвищує політичну ціну співпраці з США для регіональних еліт та ускладнює реалізацію санкційної політики щодо Росії.

Переозброєння колективних сил ОДКБ за російськими стандартами формує довгострокову технологічну залежність держав-членів від РФ. Створення замкнених циклів обслуговування, постачання боєприпасів та підготовки кадрів конвертує технічні процеси у важелі політичного тиску. Для США це означає критичне удорожчання та ускладнення альтернативних безпекових пропозицій через необхідність подолання вже вибудуваної російської інфраструктури. Поглиблення виробничої кооперації в межах ОДКБ дає змогу російському військово-промисловому комплексу обходити міжнародні обмеження шляхом розгортання мереж субпідрядників та використання цивільних каналів для реекспорту критичних компонентів. Це підвищує живучість виробничих ліній РФ та послаблює контроль США за кінцевим призначенням продукції, що дозволяє Москві підтримувати тривалі військові кампанії. Нова антитерористична стратегія ОДКБ створює правовий механізм для легітимізації репресивних заходів проти опозиційних груп та обмеження діяльності іноземних неурядових організацій. Це створює прямі операційні ризики для американських дипломатичних та гуманітарних місій, оскільки будь-яка активність, що не відповідає інтересам Кремля, може бути класифікована як «втручання» або «сприяння тероризму». Просування концепції «рівної та неподільної безпеки» спрямоване на делегітимізацію присутності США в Євразії. У перспективі це веде до системного ігнорування інтересів Вашингтону при ухваленні стратегічних рішень у регіоні.