«Громадянська Рада Криму»: «тіньовий парламент» в опозиції до сепаратистів

Понад 30 років тому, 9 травня 1994 року, відбулися установчі збори Громадянської Ради Криму (ГРК), яка фактично стала опозиційним парламентом, створеним для протидії сепаратистським рішенням тогочасного складу Верховної Ради Криму. 

· Комітет «Крим з Україною – Соборність»;

· Український Громадянський Конгрес Криму;

· Кримська організація Української республіканської партії;

· Кримська організація Демократичної партії України;

· Всекримське товариство вчених «Крим з Україною»;

· Всекримське товариство «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка;

· Кримська організація товариства політв'язнів та репресованих;

· Кримське відділення Організації українських націоналістів;

· Севастопольська організація Конгресу українських націоналістів;

· Кримське крайове відділення Української Національної Асамблеї;

· Кримська організація Спілки українського студентства;

· Кримська організація Союзу українок;

· Організація кримськотатарського національного руху.

За словами Сергія Литвина, створення ГРК було простимульоване тогочасною антиукраїнською діяльністю Верховної Ради Криму: саме проти її правового свавілля українство Криму мало згуртуватись довкола ГРК як центру організованої боротьби.

«Нам закидають нелегітимність такого об’єднання – але ж ми можемо сьогодні також констатувати нелегітимність і нинішнього парламенту Криму, оскільки він обирався, як, до речі, і президент Криму, за участю виборців Севастополя, що є грубим порушенням Конституції України, адже Севастополь за адміністративним поділом не належить до Автономної Республіки Крим. Крім того, у виборах брали участь військовослужбовці Чорноморського флоту [росії], які не є громадянами України», – зазначав Сергій Литвин у своїй доповіді на установчих зборах ГРК.

Разом з тим активіст відзначав, що українські організації Криму є опорними пунктами української державності в регіоні, попри «дуже обмежені» можливості ведення відповідної організаційної праці.

«При всій широті політичної палітри українських організацій нас об’єднує велика мета – збереження непорушної єдності Криму з Україною. Ми є фактором стабільності в Криму, яких би закидів не робили нам наші опоненти. Від нас великою мірою залежить розвиток подій в Криму.

Але нам необхідно твердо усвідомити, що ми є державна нація, і подолати своєрідний код українського менталітету – успадкованої пасивності, виробленої століттями пригноблення та репресій. Необхідно наполегливо працювати на консолідацію здорових національних сил у Криму, знаходити і єднати найкращих людей, чесних і відданих, які були б каталізаторами українського відродження, взірцем дружньої співдії, спільних поглядів, координації дій, носіями єднання усіх державотворчих сил.

Крим є життєвим простором українського народу, і не треба сподіватися, що хтось прийде зі сторони і розбудує тут нам українське життя, забезпечить українську державність. Це необхідно зробити нам. Але будьмо свідомі того, що ми не маємо ні достатніх сил, ні матеріальних ресурсів, щоб налагодити справи.

Проте ми мусимо спрямувати всі наші сили, людські і матеріальні, щоб реагувати відповідним чином на найважливіші події, на антиукраїнські дії, тримати в своїх руках ініціативу, не плентатись у хвості подій, а формувати їх. Треба широко співпрацювати з усіма організаціями, не бути замкнутими гетто, сектами. Працювати не від конгресу до конгресу, а щоденно серед людей. Скрізь відроджувати українство шляхом популяризації славного минулого українського народу, його культури. Особливу увагу приділяти молоді, студентству, військовим, національно-виховній роботі в школах.

Але для цього мають бути дієві організаційні структури. Це непросто. Набагато легше взяти участь у мітингу, вуличній демонстрації, ніж створити осередок, перетворити його у життєздатний дієвий організм», – висловлювався Сергій Литвин.

22 травня 1994 року, після ста днів Юрія Мєшкова на посаді «президента республіки Крим», в Сімферополі відбулася установча сесія опозиційного парламенту Громадянської Ради Криму, на якій було прийнято звернення до Президента України Леоніда Кравчука та Верховної Ради України з вимогами:

11 травня 1994 року представники цих організацій прибули під стіни Верховної Ради України з наступними вимогами, продиктованими «імперсько-шовіністичним» проросійським спрямуванням оновленого складу Верховної Ради Криму:

- скасування неприродної територіальної кримської автономії, яка була утворена внаслідок помилкового недалекоглядного рішення Верховної Ради України попереднього скликання і розцінювалася як дестабілізуючий фактор, та запровадження в Криму прямого президентського правління;

- вирішення проблеми повернення кримських татар на їхню історичну батьківщину та надання їм права на своє національно-територіальне самовизначення;

- припинення дії всіх антиконституційних законів Верховної Ради Криму та указів «президента» Юрія Мєшкова, забезпечення в регіоні виконання Конституції та законодавства України;

- впровадження з повному обсязі дії Закону України «Про представництво Президента України в Криму», надання представникові Президента України в Криму належних повноважень;

-  виведення з території Криму російських військ як фактора наростання загрози миру та стабільності на півострові і в Україні в цілому;

- негайне вирішення проблеми Чорноморського флоту, виведення російських кораблів за межі України, недопущення оренди української території для чужоземного військового флоту, скасування рішень міської ради Севастополя щодо ВМС України та опитування про статус Севастополя;

- створення постійної комісії у справах Криму у Верховній Раді України, з залученням до її роботи представників українських та кримськотатарських організацій Криму;

- перенесення на пізніший термін виборів президента України та місцевих рад як передчасних.

У разі невключення кримського питання до порядку денного члени проукраїнських організацій Криму залишили за собою право оголосити довгострокове голодування перед Верховною Радою України, звернутися до народу України, світової громадськості та міжнародних правозахисних організацій, закликати до актів громадянської непокори, створити альтернативний представницький орган українців та кримських татар у Криму. При цьому було заявлено, що вся відповідальність за подальший розвиток подій у Криму ляже на Верховну Раду України.

За деякий час члени ГРК оприлюднили звернення до парламентів і народів світу, в якому спрогнозували міждержавний військовий конфлікт між росією і Україною як наслідок кримської кризи, деструктивний процес якої «швидко набував ознак балканізації». Це, на думку авторів звернення, могло статися з огляду на непрогнозований характер тогочасної російської політики без вчасного втручання світової громадськості й без належного міжнародного контролю за тогочасними громадсько-політичними процесами на півострові. 

«Нічим не обмежений російський шовінізм неухильно і нахабно трансформується у профашистський напрямок відновлення колишнього російського тоталітаризму. Його загрозливі прояви особливо відчутні в Криму, де російський шовінізм утвердився як світогляд проросійської частини населення. Коли цивілізований світ вже стоїть на порозі ХХІ століття, політичний час кримської авторитарно-тоталітарної дійсності відкотився до 1939 року, коли фашисти та радянські комуністи шукали нагоди розпочати бійку по розмежуванню європейських кордонів», – йшлося у зверненні.

Ймовірно, після цього ГРК припинила існування або пройшла процес реорганізації. Боротьба за український суверенітет над Кримом тривала в інших формах.