Окупанти на ТОТ АР Крим вперше за 40 років поновили розкопки найпівнічнішого печерного міста

В Бахчисарайському районі ТОТ АР Крим в околицях села Скалисте (Тав-Бодрак) наприкінці серпня так звана «експедиція інституту історії та археології Візантії та Причорномор'я Севастопольського державного університету» («СевДУ») розпочала злочинні розкопки середньовічного печерного городища Бакла.

Представники окупаційного «Севастопольського державного університету» заявили, що досліджують західну частину комплексу, де вже виявили кам'яну стіну цитаделі X–XIII століть та низку середньовічних артефактів. Про це пише окупаційне севастопольське видання ForPost/«Форпост» із посиланням на «заступник директора СевДУ) Сєрґєя Бочарова.

До складу «експедиції» увійшли «науковці» та студенти «СевДУ», загалом 15 осіб. Протизаконні роботи очолив «заступник директора інституту з наукової роботи, кандидат історичних наук, доцент» Сєрґєй Бочаров. За його словами, двома розкопами «досліджувалася» західна частина візантійського міста X–XIII ст., інформація про яку до того часу була відсутня: на одному розкопі «вивчався» житловий квартал із регулярним плануванням, на іншому вимальовувалися контури великої кладки.

«Експедиція» має завершитися в першій декаді вересня, після чого її учасники планують перейти до протизаконних «досліджень» інших візантійських пам'яток окупованого Криму. Чергові злочинні розкопки на Баклі анонсовано на 2027 рік.

Повідомляється, що учасники «експедиції» протизаконно вилучили з території городища керамічні матеріали, дверний замок та ключ від нього, різні деталі облаштування помешкань.

Відомо, що для проведення робіт на Баклі було організовано дві розкопи. Одну з них заклали безпосередньо над кам'яною стіною цитаделі X–XIII століть. Це дозволило окупантам практично підтвердити історичне припущення щодо точного місця проходження лінії оборони в західному напрямку. Другі розкопи зроблено у внутрішній частині фортеці – в умовах щільної квартальної забудови.

Чергові незаконні археологічні розкопки принесли окупантам низку цінних артефактів. Однією з найнесподіваніших знахідок виявився залізний дверний замок із ключем, який колись був врізаний у двері. До цих же дверей був прибитий великий залізний хрест.

Крім цього, виявлено керамічну просфорну печатку, бронзовий ланцюжок і різноманітні уламки глиняного посуду. Увесь виявлений матеріал після відповідної обробки планують передати до фондів так званого «Бахчисарайського музея-заповідника».

За словами окупантів, експедиція має намір продовжувати системне вивчення Бакли. До кінця 2026 року дослідники окупаційного «СевДУ» також планують вивчити Херсонес, Тепе-Кермен та Судак, щоб порівняти їх і заповнити прогалини в історії візантійської присутності на півострові.

Чому дослідження не проводилися понад 40 років?

Сорокарічна перерва у масштабних дослідженнях Бакли зумовлена тим, що після завершення останніх великих радянських експедицій у 1980-х роках (коли фахівці з Уральського державного університету частково вивчили східну частину пам'ятки) фінансування об'єкта припинилося, а сам комплекс отримав статус заповідної, але законсервованої зони.

Після розпаду СРСР та здобуття Україною незалежності пріоритети вітчизняної археології в Криму змістилися на порятунок і вивчення великих кризових об'єктів під загрозою забудови (наприклад, у Херсонесі чи Керчі), тоді як Бакла залишалася відносно ізольованим, важкодоступним гірським городищем, яке не потребувало термінових рятувальних розкопок.

Усі наступні десятиліття українська держава свідомо утримувала пам'ятку в режимі природної консервації для захисту від руйнування, проте відсутність постійної державної охорони перетворила Баклу на мішень для «чорних копачів» (мародерів), які грабували середньовічні могильники.

Чому Бакла є «найпівнічнішим» печерним містом?

Статус найпівнічнішого печерного міста Бакла має суто через своє географічне розташування. Більшість знаменитих печерних міст та монастирів Криму (такі як Мангуп-Кале, Ескі-Кермен, Чуфут-Кале чи Качі-Кальон) зосереджені в південно-західній частині півострова.

Бакла ж розташована значно вище за них за координатною сіткою — біля села Скалисте в Бахчисарайському районі, лише за 15–18 кілометрів на південний захід від Сімферополя. Вона лежить на куесті Внутрішньої гряди Кримських гір і є найближчою середньовічною скельною фортецею до кримського степу.

Через таке унікальне розміщення Бакла у середньовіччі виконувала роль найпівнічнішого форпосту Візантійської імперії на півострові, першою приймаючи на себе удари кочівників, які сунули зі степової північної частини Криму.

Довідково. Городище належить до печерних міст Кримського півострову. Свою назву воно отримало від урочища, в якому розташоване; кримськотатарською «бакла» означає «квасоля», однак також наводиться версія щодо тюркського слова «Баклак», яке позначало дорожню посудину для води з вузькою горловиною.

Серед кримських пам'яток археології це городище вважають найменш дослідженим: за два століття від його відкриття на ньому побували лише 4 експедиції. Зокрема, детально вперше Баклу в 1929 році вивчали співробітники Кримського краєзнавчого музею в 1929 році; з 1961 року її дослідженням займався державний історичний музей (Москва). У постсовєтський період городище потерпало від «чорних копачів»: зокрема, старовинний некрополь у балці Дурний Яр на південь від Бакли безповоротно втрачений через шурфи величезної глибини.

Точний час появи городища Бакла невідомий. Перші поховання на його території належать до IV ст. н. е., найбільш давні мури датовані V ст. до н. е.; тогочасними мешканцями міста могли бути сармато-алани та готи. Вважається, що укріплене поселення на вершині Бакли було засноване приблизно в 2-й половині III століття. У V–VI ст. тут було споруджено першу лінію його оборони, в VIII–IX ст. її було посилено. Втім, існують твердження про те, що власних оборонних споруд Баклі бракувало, тож її мешканці ховалися від небезпеки в Чуфут-Кале; єдиним власним значним укріпленням була фортеця VI століття в центрі міста.

Наприкінці III – на початку IV ст. укріплення Бакли становило єдине ціле з іншим селищем, з південної сторони якого розміщувалися господарчі будівлі виноробного комплексу. В VI ст. на місці виноробного комплексу побудували фортецю, захищену ровом. Слобода та сільське поселення, що прилягали до неї, не були захищені мурами, що було характерним для феодальних комплексів середньовічної доби. В наші дні на території Бакли спостерігаються сліди двоповерхових тісно розташованих будинків і вузеньких вулиць та невеликого храму IX століття. До комплексу входять житлові приміщення, висічені в скелях могили, зернові ями, рештки виноградних пресів, кладки стін, залишки фортечної стіни і башти, жолоби для збору води, сходи, печерна церква, близько 100 штучних печер, вирубаних у вапняках і розташованих у два яруси. Печери мали господарське і оборонне призначення, населення ж мешкало в наземних спорудах, які не збереглися.

Стверджується, що Візантія використовувала це місто наприкінці першого тисячоліття для навернення місцевих мешканців у християнство; на його території деякий час розташовувався візантійський гарнізон. Зокрема, на західній околиці Бакли збереглися залишки великої церкви та чотирикутних склепів, висічених у скелі (припускається, що це міг бути монастир). Неподалік у 1970 році було відкрито некрополь V–IX ст., на якому було досліджено понад 800 поховальних споруд, переважно склепів, IV–XI ст.; артефакти презентовані в Бахчисарайському історико-археологічному музеї-заповіднику.

В долині навпроти Бакли відкриті рештки трьох храмів. Найдавніший з них датовано VIII–IX ст. В X–XI ст. було споруджено храм, від якого збереглися фрагменти; у XII–XIII ст. на його місці було збудовано простіший.

Городище загинуло в 1299 році через напад війська Золотої Орди під проводом беклярбека Ногая.

Прикметно, що на піфосах (глиняних посудинах), які було виявлено на городищі, трапляється знак у вигляді перевернутого тризуба, який трактується як салтівський, що може вказувати на причетність до салтово-маяцької культури.

Бакла входить під № 8232097000 до реєстру пам'яток культурної спадщини України національного значення (охоронний № 010095). Після російської окупації Криму загарбники включили городище до реєстру об'єктів культурної спадщини народів рф федерального значення під реєстраційним № 911540360480006.

Раніше «Голос Криму» повідомляв, що у кримській печері Таврида завершилися незаконні розкопки, які тривали 8 років: окупанти видобули кілька тонн кісткового матеріалу.

Окрім цього, на початку серпня 2026 року, стало відомо про завершення експедиції в Херсонесі Таврійському та обговорення планів щодо подальшої «розконсервації» об'єктів Неаполя Скіфського.