05.05.2026, 11:23

30 років від створення 7-ї дивізії Національної гвардії України в Криму: становлення, роль і спадщина

Поділитись

5 травня виповнюється 30 років від дня початку формування на території Автономної Республіки Крим 7-ї дивізії Національної гвардії України — одного з ключових військових з’єднань, що забезпечували безпеку півострова у період становлення української державності. Попри відносно короткий період існування — до 1999 року — ця дивізія стала важливим елементом системи національної безпеки України в Криму.

Історія цієї структури відображає процес становлення українських силових інституцій у стратегічно важливому для держави регіоні.

Шеврони кримських підрозділів 7-ї дивізії Національної гвардії України

Витоки: формування дивізії у 1996 році

Цього дня в 1996 році зі складу Збройних Сил України на посилення частин 23-ї бригади НГУ були передані 1010-й окремий механізований батальйон та 1-ша бригада морської піхоти Військово-Морських Сил України в складі 41-го окремого десантно-штурмового батальйону морської піхоти, 1-ї окремої протитанкової батареї, 28-ї окремої роти зв'язку та інших підрозділів.

Таким чином у травні 1996 року на базі 23-ї бригади Національної гвардії України було сформовано 7-у дивізію НГУ. Її створення стало частиною ширшої політики укріплення державної присутності України в Криму.

У 1996 році тривало активне розгортання підрозділів Національної гвардії України на Кримському півострові. Зокрема, було сформовано 20-й окремий батальйон НГУ в Керчі та 21-й окремий батальйон НГУ в Красноперекопську, що дозволило посилити присутність військ правопорядку у східній та північній частинах регіону. У березні того ж року в Сімферополі розпочалося формування бази матеріально-технічного забезпечення «Скіф», яка мала забезпечити потреби підрозділів дивізії в ресурсах і логістиці.

Водночас, відповідно до директиви Міністерства оборони України від 5 травня 1996 року, до складу НГУ було передано 101-й окремий механізований батальйон 84-ї окремої механізованої бригади 32-го армійського корпусу, дислокований у селі Перевальне Сімферопольського району, який увійшов до складу 23-го полку НГУ.

Також до 7-ї дивізії без зміни місця дислокації було включено 4-ту окрему бригаду морської піхоти Військово-Морських Сил України, що суттєво посилило її бойові та оперативні можливості.

Ключову роль у становленні з’єднання відіграли перші командири — генерал-майор Віктор Шевченко та полковник Юрій Сидорчук. Саме під їхнім керівництвом було закладено організаційні та функціональні основи військового формування, яке поєднувало правоохоронні та військові завдання.

З перших років існування дивізія виконувала широкий спектр функцій: від охорони громадського порядку та стратегічних об’єктів до реагування на кризові ситуації.

Севастополь як ключовий військовий центр 7-ї дивізії НГУ

Окрему роль у структурі 7-ї дивізії НГУ відігравав Севастополь — місто зі спеціальним статусом і ключовим військово-стратегічним значенням, де історично концентрувалися сили Військово-Морських Сил та Чорноморського флоту. Саме тут, на базі 6-го окремого батальйону, було розгорнуто 20-й полк Національної гвардії України. Паралельно підрозділи 23-ї окремої бригади НГУ були реорганізовані у 23-й полк, що дозволило вибудувати більш чітку полкову структуру дивізії.

У складі 20-го полку в Севастополі було сформовано перший у Збройних Силах України гірськострілецький батальйон «Кобра» — підрозділ, підготовлений до дій у складних рельєфних умовах, зокрема в гірській та прибережній місцевості Південного узбережжя Криму. Його поява відображала прагнення українського військового командування адаптувати сили до специфіки регіону, де поєднуються морський, гірський і урбанізований театри можливих дій.

Севастополь у той період залишався одним із найбільш чутливих безпекових вузлів України. Після підписання у 1997 році міждержавних угод щодо розподілу Чорноморського флоту РФ і України, місто фактично стало зоною паралельної військової присутності двох держав. У цих умовах розгортання підрозділів Національної гвардії мало не лише функціональне, а й політико-безпекове значення — як елемент утвердження українського суверенітету.

Водночас уже 6 жовтня 1997 року відбулися чергові зміни у структурі: 4-ту окрему бригаду морської піхоти було повернуто до складу Військово-Морських Сил України. Це рішення відображало процеси перегляду підпорядкування окремих підрозділів та пошук оптимальної моделі управління військами в Криму.

Практична діяльність: від безпеки до ліквідації наслідків катастроф

У другій половині 1990-х років 7-ма дивізія НГУ стала одним із ключових інструментів забезпечення стабільності в Криму. Підрозділи з’єднання неодноразово залучалися до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Серед них:

- ліквідація наслідків повені в Керчі у 1997 році;

- реагування на прорив дамби в Саках;

- подолання наслідків зсувів ґрунту в Севастополі;

- гасіння масштабних лісових пожеж у Ялтинському регіоні в 1998–1999 роках.

Ця діяльність засвідчила багатофункціональність підрозділів, які діяли не лише як силовий, але й як гуманітарний ресурс держави.

Шеврони кримських підрозділів 7-ї Національної гвардії України

Реформування 2000 року: перехід до Внутрішніх військ

У 2000 році відбулася інституційна трансформація. Відповідно до наказу міністра внутрішніх справ України №721 від 19 жовтня 2000 року, на базі 7-ї дивізії, яка на той момент уже була переформована у дивізію Внутрішніх військ, створено Кримське територіальне командування (ТрК) ВВ МВС України.

Першим командиром дивізії був генерал-майор Сергій Конопляник, який після реформування очолив новостворене територіальне командування.

До складу оновленої структури увійшли:

9-та окрема бригада (в/ч 3009, Сімферополь);

15-й окремий спеціальний моторизований батальйон міліції (в/ч 3055, Євпаторія);

18-й окремий спеціальний моторизований батальйон міліції (в/ч 3058, Гаспра);

окрема військово-будівельна рота (в/ч 3079, Євпаторія).

Надалі структура була розширена, зокрема за рахунок підрозділів оперативного та спеціального призначення.

Функціонування Кримського ТрК: розширення завдань

З початку 2000-х років Кримське територіальне командування Внутрішніх військ виконувало комплекс завдань із забезпечення внутрішньої безпеки.

Серед основних напрямів діяльності:

- охорона громадського порядку;

- реагування на масові заворушення;

- участь у врегулюванні конфліктів, пов’язаних із самозахопленням земель у різних містах Криму;

- охорона органів державної влади та міжнародних установ;

- забезпечення безпеки під час офіційних заходів і візитів.

Підрозділи також виконували охорону ключових об’єктів, серед яких Представництво Президента України в АР Крим, будівлі уряду автономії, а також дипломатичні установи.

Гуманітарна та надзвичайна складова

Окремим напрямом діяльності залишалася участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. За даними досліджень, зокрема праці І. Масленникова, військовослужбовці підрозділів, що сформувалися на базі 7-ї дивізії, виконали:

- понад 30 операцій із ліквідації пожеж;

- понад 20 завдань, пов’язаних із повенями, зсувами та техногенними катастрофами;

- участь у 48 карантинних заходах, включно з реагуванням на спалах «пташиного грипу» у 2005 році.

Крім того, підрозділи регулярно брали участь у спільних навчаннях із СБУ, МНС та Збройними силами України, що підвищувало рівень координації між різними елементами сектору безпеки.

Структура і присутність у Криму

До 2014 року Кримське територіальне командування Внутрішніх військ МВС України мало розгалужену структуру, яка охоплювала ключові міста півострова.

Серед основних підрозділів:

- 9-та окрема бригада (Сімферополь);

- 42-й окремий полк оперативного призначення (Севастополь);

- 47-й окремий полк спеціального призначення «Тигр» (Краснокам’янка);

- спеціалізовані батальйони у Євпаторії та Гаспрі.

Ця мережа забезпечувала постійну присутність українських сил правопорядку в регіоні.

Після 2014 року: втрата контролю

Із початком російської окупації Криму у 2014 році діяльність Кримського територіального командування Внутрішніх військ МВС України була фактично припинена на півострові. Частина військовослужбовців залишилася вірною присязі та продовжила службу на материковій частині України, інші — перейшли на бік окупаційної влади.

Значення для сьогодення

Історія 7-ї дивізії НГУ та її трансформації у Кримське територіальне командування Внутрішніх військ МВС України демонструє спробу України вибудувати ефективну систему внутрішньої безпеки в Криму в умовах складних політичних і соціальних процесів.

Сьогодні цей досвід набуває нового значення — як приклад інституційного розвитку, який потребував послідовності та стратегічного бачення. У ретроспективі він також став підґрунтям для відновлення Національної гвардії України у 2014 році вже в нових безпекових реаліях.

Історія цих підрозділів — це не лише хроніка реформ, а й свідчення ролі військових у підтриманні стабільності та реагуванні на виклики, які постають перед державою.