22.01.2026, 08:34

12 років тюрми за «держзраду»: апеляційний суд у Сочі залишив у силі вирок матері та доньці із Севастополя

Поділитись

Третій апеляційний суд рф загальної юрисдикції у Сочі залишив без змін вирок Олександрі та Вікторії Стрілець, яких засудили до 12 років позбавлення волі. Про це повідомляє громадська ініціатива «Кримський процес», пише «Трибунал. Кримський епізод».

Судилище за зачиненими дверима. Матір та доньку із окупованого Севастополя звинуватили у «державній зраді» за статтею 275 КК РФ. Окупанти закидають жінкам нібито передачу українським спецслужбам даних про кораблі Чорноморського флоту РФ.

Правозахисники, які здійснювали моніторинг справи, наголошують на грубих порушеннях права на справедливий суд.

"Під час розгляду в суді першої інстанції зафіксовано порушення права на публічність, оскільки весь процес та оголошення вироку відбувалися у закритому режимі. Крім того, привертає увагу швидкість розгляду справи – її розглянули за одне засідання, а на винесення вироку у суду пішло не більше трьох годин. Така оперативність може бути ознакою того, що рішення у справі було винесено заздалегідь", - зазначають правозахисники.

Гуманітарний аспект розгляду справи. У засудженої Олександри Стрілець двоє неповнолітніх дітей. Молодшій доньці лише 10 місяців. Дівчинка народилася недоношеною і має серйозні проблеми зі здоров’ям — вона періодично не може дихати самостійно.

На момент, коли над матір’ю відбувався суд, немовля перебувало в реанімації. Попри це, суддя Олена Удод відмовила у відтермінуванні виконання вироку до досягнення дитиною 14-річного віку, що передбачено навіть російським законодавством. Суд цинічно заявив, що «підстав для відстрочки немає».

Активісти наголошують, що дії судді Олени Удод є черговим епізодом у списку воєнних злочинів проти цивільного населення Криму.

Відправлення матері за ґрати в той час, коли її дитина бореться за життя в лікарні, є актом особливої жорстокості. Цей вирок став черговим підтвердженням того, що судова система в окупованому Криму та РФ використовується як інструмент репресій, де права людини та інтереси дитини не мають жодного значення.