Степан Руданський у Ялті: як українська громада Криму намагалася зберегти пам’ять про поета

Напередодні 180-річчя Степана Руданського українська інтелігенція вимагала від держави належного вшанування письменника

Наприкінці серпня 2013 року в пресі було опубліковано відкрите звернення представників української інтелігенції до Верховної Ради та Кабінету Міністрів України із закликом посприяти належному вшануванню пам’яті літературного та громадського діяча Степана Руданського. 180-річчя від дня його народження мало відзначатися 6 січня 2014 року.

Це звернення було не лише спробою привернути увагу держави до ювілею видатного українського письменника. Воно фактично фіксувало стан, у якому напередодні російської окупації перебувала українська культурна спадщина Криму.

Прикметно, що близько третини свого недовгого життя Степан Руданський прожив у Ялті. Тут він працював лікарем, займався суспільною та дослідницькою діяльністю. Саме в Ялті поет знайшов і свою останню домівку.

«Ім’я Руданського піддається дискримінації»

Автори звернення наголошували, що до 180-річного ювілею письменника залишалося зовсім небагато часу, однак підготовка до його відзначення фактично не здійснювалася.

«Ми відзначатимемо 180-ту річницю від дня народження класика української літератури Степана Руданського. Часу залишається небагато, однак досі нічого не робиться ні у столиці, ні у місцях, пов’язаних із життям і творчістю поета. Це питання навіть не розглядалося у Верховній Раді. Ім’я Руданського піддається дискримінації. Значно обмежено вивчення його спадщини в освітніх закладах. Не випускаються нові видання».

Окремо у зверненні йшлося про стан пам’ятних місць, пов’язаних із життям письменника.

«Хоч як прикро, але саме в ці перед’ювілейні дні за потурання місцевої влади чиняться антизаконні, антигуманні, а то й просто варварські дії, спрямовані проти вшанування пам’яті Степана Руданського», – зазначали автори документа.

Пограбована могила поета

Однією з найбільш кричущих проблем, на яку звертали увагу представники української інтелігенції, був стан могили Степана Руданського на Полікурівському меморіалі в Ялті. З пам’ятника на могилі поета було викрадено бронзовий барельєф, а також ланцюгову огорожу.

Фактично місце поховання одного з класиків української літератури залишалося без належного захисту та уваги з боку місцевої влади.

Для авторів звернення ця ситуація була символічною: пам’ять про українського письменника, чиє життя було тісно пов’язане з Кримом, потребувала захисту вже у мирний час.

Меморіальна дошка, знята з будинку Руданського

Ще одна проблема стосувалася будинку в Ялті, де жив і працював Степан Руданський – за адресою: площа Радіна, 18. Із будинку було знято меморіальну дошку, встановлену на честь письменника.

Причиною цього називалося рішення Ялтинської міської ради, ухвалене в останній день 1997 року, яким будинок було приватизовано.

Таким чином, на об’єкті, безпосередньо пов’язаному з життям і діяльністю Степана Руданського, абсолютно ніщо на це не вказувало і про це не свідчило, і ніхто не квапився виправити цю ситуацію.

Вимоги до держави та місцевої влади

Звернення було адресоване не лише Верховній Раді України та Кабінету Міністрів. Його автори також апелювали до Міністерства культури, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства освіти і науки, Державного комітету телебачення і радіомовлення та місцевих органів державної влади.

Від них вимагали забезпечити гідне відзначення 180-річного ювілею Степана Руданського та вжити низку невідкладних заходів. Серед пропозицій було й ухвалення рішення Ялтинської міської ради щодо встановлення в місті пам’ятника поетові.

Для української громадськості Криму це було питанням не лише одного ювілею. Йшлося про збереження української історичної та культурної присутності на півострові.

Хто підписав звернення

Серед підписантів від кримської громадськості були представники українського культурного та громадського середовища Криму.

Зокрема, звернення підписали:

голова Координаційної ради Конгресу українців Південного Криму Мирослав Мисяк;

заслужений діяч мистецтв АР Крим, письменник Аблязіз Велієв;

лауреат премії імені Б. Чобан-заде;

голова Кримської філії Наукового товариства імені Т. Шевченка Петро Вольвач;

головний редактор газети «Кримська світлиця», заслужений журналіст України Віктор Качула;

заслужений журналіст України, поет Данило Кононенко.

Їхня позиція була частиною ширшої роботи української громадськості Криму зі збереження української історичної пам’яті, культури та присутності на півострові.

Напередодні окупації

Сьогодні цей документ, опублікований у серпні 2013 року, набуває особливого значення. Він дає можливість побачити, у якому стані перебувала українська культурна спадщина Криму ще до початку російської окупації у 2014 році.

Проблеми зі збереженням пам’яті про Степана Руданського – пограбована могила, знята меморіальна дошка, відсутність належної уваги до ювілею письменника – були публічно озвучені українською громадськістю ще до окупації.

Це також свідчить про те, що питання збереження української культурної спадщини Криму не виникло після 2014 року. Українські активісти, журналісти, науковці та представники інтелігенції порушували його задовго до окупації, звертаючись до держави та місцевої влади.

Історія Степана Руданського в Ялті є частиною великої історії українського Криму – історії людей, які жили, працювали, творили та залишали після себе культурну спадщину на півострові.

І саме від ставлення до цієї спадщини залежить, чи залишатиметься Крим невід’ємною частиною українського історичного та культурного простору не лише юридично, а й у суспільній пам’яті.

Антон БОЖУК, дослідник історії українців Криму

Разом з цим матеріалом рекомендуємо читати: «Леся Українка: останнє масове вшанування в Криму перед російською окупацією».