Крим, Представництво Президента України: реальність та сьогодення
Текст попередньої статті про діяльність Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим (ППУ в АРК) розпочинався з цитати із відомої Фултонівської промови сера Вінстона Черчілля. В Україні люблять цитувати Черчілля. Гарні, ємні, глибокі за змістом, емоційно вивірені фрази, які у свій час вплинули на зміну сприйняття навколишнього світу масами людей і політиків. Багато які з них досі залишаються актуальними.
У 2021 році Президентом України було прийнято два Укази щодо роботи Представництва Президента в Автономній Республіці Крим. Одним Указом було підтверджено напрями (повноваження) діяльності Представництва, які раніше було закріплено Законами України. У тому числі була затверджена гранична кількість штатних одиниць у 45 працівників. Іншим Указом було затверджено «Стратегію діяльності Представництва Президента в Автономній Республіці Крим». У документі зазначено, що
«Метою реалізації Стратегії є підвищення ефективності діяльності Представництва щодо сприяння додержанню прав і основоположних свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя або переселилися з тимчасово окупованої території і проживають в інших регіонах України, зростанню та зміцненню рівня їх довіри до державних інституцій, виконанню заходів, спрямованих на відновлення територіальної цілісності України, деокупацію і реінтеграцію Автономної Республіці Крим та міста Севастополя».
У тому числі було затверджено пріоритетні напрями діяльності Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим. А саме:
- сприяння формуванню та реалізації державної політики щодо деокупації тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя та її безпечної реінтеграції;
- ужиття необхідних заходів із забезпечення захисту та підтримки громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також внутрішньо переміщених осіб з цієї території, сприяння додержанню їх конституційних прав і свобод;
- участь у заходах міжнародного характеру;
- сприяння реалізації ефективної інформаційної політики та протидії дезінформації;
- посилення інституційної спроможності та потенціалу Представництва.
Враховуючи, що означена Стратегія це один з останніх документів, який регламентує діяльність ППУ в АРК, тому для подальший оцінки діяльності цієї державної інституції будемо користуватися визначеними пріоритетними напрямами діяльності. Але не будемо забувати, що Указ Президента не є вищою нормою за Закон України.
«Казус 20 січня»
У попередній статті «Крим, Представництво Президента України: від народження до еміграції» було зазначено, що «якщо вже починати роз’яснювальну роботу, то це потребує викладення чіткого історичного контексту та визначення перебігу подій. Тобто, опис історії питання. Помилки та проблеми, які породили ці помилки. Пропозиції рішень. Визначення об’єкту або об’єктів, які сьогодні генерують проблематику питання «20 січня». Спробуємо допомогти ППУ в АРК та всім зацікавленим розібратися в цьому питанні.
У радянську добу 20 січня 1991 року референдум у Криму відродив Кримську автономію.
Верховна Рада Республіки Крим 26 березня 1993 року прийняла рішення про те, що «20 січня є Днем Республіки Крим». Відповідну Постанову № 276-1 підписав, на той час, Голова Верховної Ради Республіки Крим М. Багров (зрадник України, колабораціоніст, вже помер). Ані Представник Президента України, ані Представництво Президента України в Республіці Крим нічого, що протирічить діючому законодавству України у цій Постанові не побачили та не оскаржили її норми.
Обидві ці Постанови зберігаються на сайті Верховної Ради України. Пізніше, але невідомо коли, хтось вирішив відкоригувати Постанову від 1993 року. Результат корегування виявився дуже дивним. З’явилася «Верховна Рада Криму» - інституція якої ніколи не існувало, як не існувало в Україні адміністративно-територіальній одиниці під назвою «Крим». Сама назва «Крим» існує, це скорочена географічна назва території «Кримський півострів». Головою цієї «Верховної Ради Криму», яка ніколи не існувала було визначено М. Багрова.
А ще з’явилася назва «Автономна Республіка Крим». Тобто, «Верховна Рада Криму» - інституція якої ніколи не існувало, вирішила змінити «День Республіки Крим» на «День Автономної Республіки Крим», якої як адміністративно-територіальної одиниці у 1993 році в Україні також не існувало.
Ще один аспект. У статті 6 Конституції Республіки Крим від 1992 року визначено, що державними мовами в Республіці Крим є кримськотатарська, українська, російська. Наразі в Україні йдуть процеси подолання імперської спадщини, радянської спадщини, проросійськості. Зокрема, процеси відмови від використання російської мови. Забороняємо авторів; перейменовуємо населені пункти, вулиці, площі, бібліотеки; зносимо пам'ятники, створили мовний патруль, маємо мовного омбудсмена – а ось прийняті в Кримській автономії документи продовжуємо зберігати російською мовою (як мовою діловодства у Криму). І це нікого не бентежить.
Наступний аспект питання «20 січня». Якщо подивитися українські календарі, в яких відображуються свята та події, то на дату 20 січня дійсно є «День Автономної Республіці Крим». І ще шість інших дат, зокрема День пам’яті захисників Донецького аеропорту. Але якщо задати пошук за категоріями: державні свята, професійні свята, міжнародні та загально українські свята – «День Автономної Республіці Крим» в цих категоріях не відображається. Якщо так, то виникає об’єктивне запитання: «Де знаходиться джерело проблеми?».
Якщо сформулювати запит на кшалт: «привітання до Дня Автономної Республіці Крим» або «20 січня день Автономної Республіці Крим» можна побачити якийсь перелік джерел генеруючих «привітання» до означеної дати або фіксуючі існування цієї дати. Для прикладу трохи переліку таких джерел: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; прокуратура Автономної Республіки Крим; Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна; 241-й навчальний центр ВМС ЗС України; відділ соціальних ініціатив і партнерства КПДЮ тощо. Тобто державні інституції, органи місцевого самоврядування, державні навчальні заклади тощо. До речи, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна це той самий виш, який виграв конкурс на підготовку кадрового резерву для Криму. З цим університетом вибудовано співробітництво ППУ в АРК.
Існують деякі сумніви, що звертаючись з питання переосмислення «Дня 20 січня» Представництво Президента та безпосередньо Постійна Представниця Президента в Автономній Республіці Крим звертались саме до цих джерел.
З викладеного можна зробити декілька висновків:
По-перше. Не виконана норма статті 6 Закону України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим», а саме: «в) аналізує нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим щодо їх відповідності Конституції та законам України і в разі потреби вносить пропозиції про зміни, скасування або зупинення їх дії».
Не було як слід вивчено питання «20 січня». Якби було інакше, то навряд чи з’явилася би теза в поясненнях від ППУ в АРК про те, що за радянських часів (1991 рік) відновлення Кримської автономії відбулося за для збереження російського впливу в Криму.
Дивним (якщо м’яко сказати) слід вважати і наведений аргумент про зв’язок між відродженням кримської автономії та збереженням присутності російського Чорноморського флоту у Криму після поділу Чорноморського флоту СРСР між Україною та росією. У 1990 році (коли почалась підготовка до кримського референдуму) та на початку 1991 року ніхто не планував розподіл флоту між двома незалежними державами, колишніми республіками СРСР. Адже цих незалежних держав на той час не існувало.
Ще більш дивним є аргумент, який на думку ППУ в АРК має підтвердити правоту тез, що вони виклали. Якісь організатори (ноунейми) кримського референдуму підтвердили правоту викладеного ППУ в АРК у своїх мемуарах назва яких мабуть є під грифом «таємно», бо назв немає.Це більше схоже на звичайну маніпуляцію, театральність, звернення до емоцій громадян тощо. Тобто категорій які відповідають іншій категорії «пафосність».
Ще одною з ініціатив могла бути ініціатива перекладу на сайті Верховної Ради України цих кримських постанов державною мовою. Що відповідало би Конституції України та Конституції Автономної Республіці Крим.
По-друге. Чи потрібно публічно звертатися до громадськості, населення, громадян України в питанні яке має вирішуватися нормативним або адміністративним шляхом? Це про джерела підтримки «свята 20 січня як Дня АРК». Може достатньо було підготувати відповідного роз’яснювального листа та відправити по державним інституціям? Як невід’ємної частини підготованого інформаційного документа на ім’я Президента України від Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим. Все як раз в рамках існуючих повноважень та логічності процедури з точки зору державного менеджменту.
Деякий час тому на сторінці у фейсбуці вимушеної переселенки з Криму Наталки Лютіковой було опубліковано інтерв’ю на одному з центральних телеканалів про «пригоди» молодого хлопця, мешканця окупованого Криму. Суть цих «пригод» до болі, до люті стандартна для останніх 12 років з моменту початку окупації Кримського півострова, а особливо після лютого 2022 року. Молода людина бачить Україну як державу свого громадянства. Це ж дуже добре, враховуючи той рівень демографічного колапсу, в якому знаходиться сьогодні Україна. Можна тільки привітати таке бажання. Адже «Крим – це Україна».
Але не так сталося як бажалося. Коли молода людина, пройшовши крізь терни, добереться до країни, де є українське консульство, вона отримає відворот-поворот від представників українського МЗС. І починається «ходіння по муках» у боротьбі за отримання українського паспорта.
Конституція України, стаття 25:
«Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами».
На жаль, для мешканців окупованого Криму, як показує практика життя, ці норми не діють. На сьогодні у молодих мешканців Криму є хоча би українське свідоцтво про народження, як юридичний документ для першого отримання паспорта громадянина України. Але українське свідоцтво про народження не гарантує безперешкодне отримання паспорта громадянина України. Що, до речі, є дивним.
З 2014 року дуже мало отримували мешканці Криму свідоцтва про народження, бо була встановлена процедура судової тяганини на контрольованій території. Ще через чотири роки в Криму досягнуть віку отримання паспорта діти, які в більшості не мають вже українського свідоцтва про народження. Ці майбутні громадяни не потрібні Україні, вірніше сказати український владі? Питання відкрите...
Стаття 33 Конституції України
«…Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну».
Вирішенням майбутньої проблеми ніхто не займається. Не на часі. Що найменше, в планах роботи ППУ в АРК на 2026 рік якихось дій: обговорення, круглі столи, зустрічі з владою, вироблення варіантів рішення тощо, відсутні. Відповіді на кшталт:
«Ми цим займаємось кожен день» в перекладі з мови держслужбовців означає – «займатися не будемо, позитивних результатів не чекайте».
У випадку з Дмитром Гаєвським, втрутилися представники громадськості, почався розголос і був врешті-решт отриманий позитивний результат, але це два роки поніверянь та 13 000 км шляху до паспорта громадянина України для дитини народженої в українському Криму. А скільки разів не було розголосу, не було допомоги від громадськості і людина поверталася до окупованого Криму розчарованою, відчуваючи себе ошуканою та приниженою. А ще й можливі наслідки від окупаційної влади. Українське суспільство про це не знає нічого. На якомусь конкретному, позитивному випадку можна отримати піар, владі похизуватися «турботою» про громадян в окупації. ППУ в АРК поставити собі «+» в індивідуальному вирішенні приватної проблеми. Біда в тому, що проблема носить системний характер та потребує системних рішень на рівні законодавчих, нормативних, адміністративних документів. А цього ніхто, вже на протязі одинадцяти з гаком років, не робить і судячи з ситуації робити (тобто приймати рішення) не збирається, бо не має цього, зокрема, в планах роботи ППУ в АРК на 2026 рік.
Витяг з опублікованого звіту про роботу ППУ в АРК за 2025 рік:
«через взаємодію з профільними державними інституціями та неурядовими організаціями вдалось: допомогти виїхати з тимчасово окупованого Криму та оформити посвідчення на повернення в Україну 20 людям, із яких семеро — діти; оформити паспортні документи, зокрема й за межами України, 53 громадянам з тимчасово окупованого півострова».
Пенсійні страждання кримських ВПО
Стаття 46.
«Громадяни мають право на соціальний захист, … у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом».
Право громадянина, що встановлюється нормами Конституції є невід’ємним правом. Відповідно пенсія є таким самим невід’ємним правом громадянина України. Відповідність розміру прожиткового мінімуму, що встановлюється державною владою (КМУ), і реальною вартості життя - тема окремої розмови. У даному випадку ми говоримо саме про право отримувати зароблену громадянином пенсію. Згідно норм Конституції всі громадяни України мають рівні права. Але реальність життя ілюструє інше – це не так. Ця норма Конституції представниками державної влади порушується по відношенню до окремих категорій громадян.
З початку окупації Кримського півострова порушення прав громадян України на пенсії отримало масовий характер та здійснюється за територіальною ознакою. Тобто, якщо ти є мешканцем окупованого Кримського півострова або іншої окупованої території України, то в реалізації свого права на отримання пенсії ти є людиною другого сорту. Ти отримуєш по відношенню до себе з боку влади презумпцію винуватості як за часів СРСР, хоча в правовому полі України громадянин має право на презумпцію не винуватості. Так Конституція каже.
Таке відношення до прав громадян вже породило в січні 2026 року чергову кризу державного управління, коли декілька сотень тисяч пенсіонерів ВПО не отримали пенсій. У тому числі серед тих, хто не отримав пенсії опинилася і мати уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубинця. Мабуть саме тому питання набрало великого розголосу, бо до цього часу на протязі майже 12 років війни на це питання ніхто у владі не бажав звертати уваги. Намагання та пропозиції обговорити це питання на засідання Експертної Ради при Представництві Президента України в Автономній Республіці Крим, як і багато інших реальних, гострих та болючих питань отримували стандартну відповідь:
«Ну знову ви починаєте. Зараз не про це. Зараз не на часі».
Суть проблематики питання полягає у наступному. Людина ВПО досягла встановленого діючим законодавством пенсійного віку, має стаж, сумлінно сплачувала податки, у тому числі згідно умов функціонування солідарної пенсійної системи України. Людина ВПО звертається до органів Пенсійного фонду України для оформлення пенсії, а чиновник від Пенсійного фонду і каже – а поїдьте на окуповану територію, та привезіть свою особисту справу, бо вона зберігається у відділенні Пенсійного фонду на окупованій території. А ще візьміть у окупаційної влади довідку, що ви не отримуєте пенсію від окупаційної влади (тобто пенсію в рф). Іншими словами, людина ВПО, громадянин України, яка змушена була покинути окуповану територію має туди повернутися, прийти до окупаційної влади і заявити що має проукраїнські погляди та проукраїнську позицію. Риторичне запитання:
«Яка доля у подальшому для такої людини?»
Проблему «січня 2026 року» породила трохи інша ситуація. Державна влада вирішила в черговий раз перевірити «а чи отримують пенсіонери ВПО російську пенсію». Сформувала влада для пенсіонерів ВПО вибір доведення владі своєї невинуватості. Можна пройти ідентифікацію у відділенні Пенсійного фонду, можна пройти ідентифікацію через відеоконференцію з Пенсійним фондом (це при відсутності інтернету та електрики), а можна зайти в особистий кабінет пенсіонера та поставити прапорець біля фрази «я не отримую пенсію від рф». І це при тому, що кожен ВПО хто оформлював пенсію вже відповідав на це питання. Ну якщо прапорець є аргументом та доказом, то виникає питання: «а навіщо та кому був потрібен весь цій цирк?». Результат цирку – сотні тисяч без пенсії. Парадоксально виглядали випадки, коли людина ВПО з Криму, яка була вимушена покинути окупований півострів у 2014 році, пенсію оформлювала, наприклад, у 2022. Виникає логічне питання: «Яка може бути російська пенсія?»
Запитав у чиновника Пенсійного фонду:
«А нікому у вас в Пенсійному фонді не спадало на думку, що російську пенсію не можливо отримати якщо не маєш окупаційного паспорта?».
«Ми робимо те, що нам кажуть робити».
Інший вид перевірки по діям громадянина, коли може виникнути питання до отримання російської пенсії – поїздки на окуповану територію. Проходження кордонів інших держав (особливо після 2022 року), відповідні відмітки у паспорті. Існує прикордонна служба, яка ці процеси переміщення контролює. Але ж знову, це ж тоді потрібно працювати. Простіше як за радянських часів – зробити винним громадянина (презумпція винуватості) і хай доводить, що невинний. Тобто внутрішньо переміщена особа винна вже тому, що народилася, мешкала, має постійну реєстрацію на окупованій території.
Чи має відношення до цієї проблеми Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим? Чи має Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим повноваження на активне втручання у вирішення цієї проблеми? Так, однозначно. Адже проблема відноситься до тих проблем, що порушують, зменшують Конституційні права громадян України. Саме для такого захисту прав створювалося Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим.
Чи виконує ці свої повноваження Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим (ППУ в АРК) на протязі всього періоду окупації Кримського півострова та існування цієї проблеми? Ні! Адже прийняти участь у розмові з виконавчою владою не є вирішенням проблеми, це лише дія у вивченні питання за потреби, але пам’ятаємо проблемі вже майже дванадцять років. Це достатній термін для вивчення, аналізу та підготовки пропозицій. Достатній термін для того, щоб підготувати відповідну довідку для Президента про порушення конституційних прав громадян України з постійною реєстрацією на окупованій території Криму. І тих, хто залишається в окупації, і тих, хто вимушений був покинути окуповану територію. Але ж таких результатів немає та й в планах роботи на 2026 рік вирішення проблеми пенсій немає.
Стаття 28.
«Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню».
Так каже Конституція, але складається таке враження, що Пенсійний фонд України отримав від державної влади ліцензію на діяльність поза конституційним полем України.
Діяльність ППУ в АРК: економічна арифметика
На протязі всього дванадцятирічного періоду окупації Криму експерти з Кримських питань неодноразово задавалися питанням – а скільки громадян України з постійною реєстрацією у Криму були вимушені покинути окупований півострів і оселитися на контрольованій території. Намагалися порахувати, використовували різні методики розрахунків. В результаті розбіжність склала від 115000 до 240000 осіб. Але це розрахунки, які були здійснені до лютого 2022 року. Після цього відбулася ще одна масова втеча мешканців Криму с півострова. Скільки з них потрапило на територію підконтрольну Україні невідомо.
Зі слів Дмитра Лубинця, омбудсмена Верховної Ради України з прав людини, на контрольованій території знаходиться 1.3 млн. пенсіонерів ВПО. Скільки з них є мешканцями Криму невідомо. Якщо звернутися за відповідями до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим (ППУ в АРК) відповідь буде, що не відомо. Або не буде взагалі. За бажанням цей реєстр можна було скласти давно. Пенсіонери зареєстровані у Пенсійному фонді та по громадах; ВПО по громадах, де зупинилися; ті хто пішов воювати по Мінобороні тощо. Але реєстру не існує. Тобто, для виконання своїх функцій по захисту інтересів мешканців Криму, які були вимушені покинути окупований півострів ППУ в АРК не має навіть загального уявлення про їхню кількість.
З офіційно опублікованого звіту про підсумки діяльності за 2025 рік можна дізнатися, що за минулий рік ППУ в АРК опрацювало 3520 звернень від громадян України. До речи, як написано у звіті «громадян України» не «мешканців Криму, громадян України». Тобто допустимо зробити висновок, що зверталися по допомогу мешканці й інших окупованих територій. В цьому немає ніякої проблеми, але скільки безпосередньо мешканців Криму звернулося? Скільки з них ВПО? З даних звіту невідомо.
За таких показників надання (у випадку діяльності Представництва це послуги) послуг по зверненням громадян склало в середньому 3520:35=101 (якщо точніше 100,57) звернень на працівника на рік. Згідно офіційних даних у 2025 році було 261 робочий день. Відповідно, 101:261=0,39 звернень на одного працівника на один робочий день. Тобто, в середньому майже 3 працівника ППУ в АРК обробляли в день одне звернення. Це просто сервісна мрія.
Врахуємо, що згідно звіту 90 днів за 2025 рік працівники ППУ в АРК були зайняті дипломатією (прийоми, зустрічі, розмови, фотографування). Тоді на роботу зі зверненнями громадян залишалося на рік 171 робочий день. Тоді коригуємо роботу зі зверненнями 101:171=0,59. Без малого 2 працівника на день обробляли 1 звернення. Теж дуже й дуже непогано, можна також віднести до категорії «сервісна мрія».
Згідно офіційних даних при 40 годинному робочому тижню на 2025 рік відповідає показник 2088 робочих годин на рік. Тоді середній показник інтенсивності звернень складає 3520:2088=1,69 звернень на годину. Але чомусь обробляється в середньому лише 1 звернення в день.
Ще одне питання, що означає у звіті визначена категорія «опрацьовані звернення»? Наприклад, норматив обслуговування одного пенсіонера в Пенсійному фонді України встановлений на рівні 1 година (60 хвилин). Виходячи з показника 1,69 звернень на годину на одну людину з проблемою, що звернулася по допомогу витрачалося 60:1,69=35,5 хвилин. Чи можна за 35 хвилин вислухати людину у якої біда, яка нервує, яка не знає чи можуть їй реально допомогти тощо? Вислухати, зрозуміти, зафіксувати данні (ім’я, прізвище, по-батькові, суть проблеми, наслідки виникнення проблеми тощо).
Які ще результати? 20 посвідчень на повернення в Україну. Це за участю ППУ в АРК, тобто це частина тих звернень? Чи то результат діяльності громадських організацій та адвокатів, які потім повідомили ППУ в АРК? Оформили паспорті документи 53 громадянам. Ті самі питання. І загалом це багато чи це показники низького рівня довіри до інституції? Вірніше, не довіри до можливості отримати реальну допомогу.
35 мешканцям Криму поновлено пенсійні виплати та інші соціальні виплати. А скільком не поновлено? Бо як вже зафіксовано, невідомо скільки пенсіонерів з Криму, скільки отримують інші соціальні виплати. Ну немає нічого з цього у звіті.
Повертаючись до питання витрачених 90 робочих днів на дипломатію. А який результат цих витрат робочого часу? Реальний результат. Ну окрім великої кількості фотографій. Було опрацьовано якісь взаємні рішення? Ці рішення стали затвердженими документами? Як ці результати вплинули на захист прав мешканців окупованого Криму та кримських ВПО?
Наприклад, чи можна вважати результатом видачу владою Республіки Казахстан до російської федерації мешканця Криму Олександра Качкуркіна? До речі, ані заяв Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим з приводу цієї видачи, ані заяв, нот протесту з боку МЗС України на очі не попалося. Чи можна вважати результатом дві депортації Дмитра Гаєвського з Республіки Молдова на його шляху до України?
Що дійсно ілюструють цифри звіту. На жаль те, що ППУ в АРК не спромоглося налагодити активну співпрацю з\та в інтересах громадян України, які були змушені залишити окуповану територію та тимчасово, до закінчення періоду окупації, знаходяться на контрольованій території України. Тобто, те що дійсно могли зробити – не зробили. Іншими словами, та кількість мешканців окупованого Криму, що вимушено стали ВПО та є реальною основою для ефективної діяльності Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим не знаходяться у колі інтересів ППУ в АРК. Їх громадські організації, релаковані кримські медіа, єдиний релакований кримський університет (ТНУ ім. В.І. Вернадського) тощо.
«У 2025 році Представництво продовжило активну роботу, зосереджену передусім на потребах людей».
В якості проміжних висновків по описаним проблемам і тим, що не потрапили в опис, бо їх багато.
1. Існуючі проблеми в реалізацію конституційних прав для мешканців окупованих територій є довготривалими і системними.
2. Існуючі проблеми породжено позицією та діяльністю/бездіяльністю виконавчої вертикалі державної влади; законодавчої вертикалі влади та інших владних інституцій, які мають функції контролю за дотриманням норм Конституції України.
3. Існуючі проблеми потребують системного підходу до вироблення та затвердження державних рішень законодавчого, нормативного або адміністративного характеру.
4. В планах діяльності Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим відсутні/не заплановані дії з визначення та вирішення існуючих та можливих проблем життя кримських ВПО.
В Україні люблять цитувати Черчілля. Гарні, ємні, глибокі за змістом, емоційно вивірені фрази, які у свій час вплинули на зміну сприйняття навколишнього світу масами людей і політиків. Багато які з них досі залишаються актуальними.
Це добре, але ще більш краще було би якби окрім цитування влада дотримувалася сенсу того, що було сказано. Про те, що може та має зробити Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим, якою має бути подальша доля Представництва будемо говорити наступного разу.
136 views
