Крим і ЮНЕСКО: скільки коштує серйозне занепокоєння

Україна завжди доволі активно працювала в напрямі захисту культурної спадщини як на національному рівні, так і на міжнародному. Культурна спадщина в Криму попри кількаетапне підпорядкування, моніторингу і управління об’єктів спадщини в Автономній Республіці Крим, стан яких контролював республіканський комітет АРК, також постійно перебувала у полі зору як державних, так і громадських пам’яткоохоронців, фахових наукових спільнот. 

Одним із помітних як для українців, так і для іноземців напрямів збереження пам’яток був процес номінації до списку всесвітньої спадщини. Станом на 2014 рік в Криму статус пам’ятки всесвітньої спадщини мало лише стародавнє місто Херсонес Таврійський із хорою. Решта шість номінацій були подані, але не схвалені до цього списку, перебували у так званому попередньому списку пам’яток. Це Бахчисарайський палац Кримських ханів, комплекс пам’яток Судацької фортеці, Кримська астрономічна обсерваторія, торгові пости і фортифікації на генуезьких торгівельних шляхах, культурний ландшафт «печерних міст» Кримської Готії, історичне середовище столиці Кримських ханів у Бахчисараї (Список).

Із початком окупації Криму перед українською владою постало завдання моніторингу пам’яток в Криму, найперше місце серед яких зайняв Херсонес і пам’ятки, номіновані до списку всесвітньої спадщини.

Вплив РФ на ЮНЕСКО

І, власне, з цього моменту починається вервечка проєктів під егідою ЮНЕСКО, які існують заради себе самих. Починаючи з довгого мовчання ЮНЕСКО щодо окупації Криму, лише згодом висловленим глибоким занепокоєнням ситуацією навколо Херсонесу Таврійського, було розпочато дуже повільний і безрезультатний процес притягнення до відповідальності країни-окупанта. Активність України у захисті пам’яток світової спадщини при цьому підвищилась, це призвело до обрання України до комітету світової спадщини  на термін 2023-2027 роки.

Анонімні джерела в організації повідомляли, що фактично до 2022-2023 років Російська Федерація активно діяла в ЮНЕСКО через Бюро Комітету всесвітньої спадщини, намагаючись там погодити свій проєкт археологічного парку Новий Херсонес. Керівників незаконних з огляду міжнародного права і українського законодавства археологічних експедицій в окупованому Криму, які по-варварські розкопали частину давнього міста під забудову Нового Херсонеса, зокрема С.Л.Соловйова, планували зробити експертом ЮНЕСКО і через його посередництво надалі погодити зміни на пам’ятці світової спадщини в комітеті і центрі світової спадщини. Тому група «Гуманітарна політика» Експертної мережі Кримської платформи  розпочали активну протидію та інформаційну компанію про діяльність росіян в Херсонесі: найперше — створили і поширили звернення до генерального директора ЮНЕСКО пані Одрі Азуле.

У зверненні експерти наголосили на необхідності виключити РФ із членів ЮНЕСКО за злочини в сфері гуманітарного права, зокрема проти культурної спадщини; посилити моніторинг ситуації в Криму; посилити інформування міжнародної спільноти про те, що відбувається на окупованих Росією територіях; внести Херсонес Таврійський в список пам’яток під загрозою.

На жаль, позбавлення РФ статусу країни-учасниці ЮНЕСКО не відбулось. Основним поясненням стало те, що країна-засновниця не може бути виключена із організації. Це пояснення виглядає доволі дивно, адже РФ ніколи не була країною-засновницею ані ООН, ані його підрозділів, а отримала цей статус як правонаступниця СРСР. Не відбулося також надання статусу пам’ятки під загрозою Херсонесу Таврійському. Тут поясненням став діючий протокольний механізм встановлення цього статусу, який можливий лише в разі фізичної присутності експертів на пам’ятці і його візуального огляду. Наші аргументи щодо кардинальної зміни технічних можливостей дистанційного моніторингу від часу створення механізму в середині 20 століття і потреби зміни протоколу прийняття рішення комітетом всесвітньої спадщини лишилися досі непочутими. 

Зараз це порушення можна охарактеризувати як створення країною-окупантом на окупованих територіях іншої реальності — і матеріальної, і емпірично-ідеологічної.

Попри зафіксовані і задокументовані дистанційним моніторингом порушення міжнародних нормативних документів країною-окупантом якісь подальші дії, які б призвели до позитивних зрушень, не відбуваються. Фактично, далі визнання неправомірності дій і засудження країни-агресора справа не йде.

Давайте розберемося, чому так відбувається. Отже, механізм роботи ЮНЕСКО в сфері захисту світової спадщини загалом відбувається у кількох організаціях і діє в межах конвенцій ЮНЕСКО: це Комітет всесвітньої спадщини і його керівний орган — Бюро, а також Центр світової спадщини, виконавча і організаційна структура при Комітеті. 

Україна натепер є членом Бюро Комітету, заступницею Голови Бюро, обрана строком до кінця 48 сесії (2025-2026).

Я,  як член World Heritage Watch здійснюю моніторинг низки дійсних і номінованих пам’яток світової спадщини в Україні, зокрема, Херсонесу Таврійського. За результатами моніторингу було опубліковано кілька статей у звітах цієї організації у 2024 та 2025 роках із описом загальної ситуації і зафіксованих порушень. 

Де початковий пас цього футболу наразі навряд чи вдасться встановити, але стан справ такий — далі глибокої стурбованості справа не рухається.

Взаємодія Україні із ЮНЕСКО в галузі захисту спадщини

Україна взаємодіє із ЮНЕСКО через низку утворених державою виконавчих і консультативних органів. Безпосередня взаємодія відбувається через постійного представника України при ЮНЕСКО, цю посаду зараз обіймає посол України у Франції Вадим Омельченко. За даними МЗС протягом останніх п’яти років активність представництва істотно зросла, що підтверджується також збільшенням вдвічі фінансових витрат. Припускаю, що це в першу чергу кошти на відрядження офіційних українських делегацій, які беруть участь у засіданні органів ЮНЕСКО. Крім того, в Україні діє Національна комісія України в справах ЮНЕСКО, яку нещодавно очолила пані Мар’яна Беца. Ймовірно, її призначення пов’язане із необхідністю посилити координацію між різними відомствами і організаціями, що співпрацюють по програмам ЮНЕСКО.

Я маю доволі скептичні прогнози щодо цього, адже фактично комісія є консультативним органом. Вона не впливає на виділення фінансування для тих чи інших програм, не формує порядок денний, який би відображав пріоритетність і послідовність фінансування тих чи інших програм ЮНЕСКО в Україні. За даними МЗС в Україні працює чимало програм ЮНЕСКО в галузі культурної спадщини. Проте навіть коротке ознайомлення із їх результати на тлі нинішньої ситуації каже про відсутність координації. Складається враження, що більшість програм не мають конкретної мети, а працюють заради самих себе. Лишається також незрозумілою система взаємодії між Національною комісією у справах ЮНЕСКО і Постійним представництвом при ЮНЕСКО.

Мої спостереження за ситуацією протягом кількох років, намагання достукатися до ЮНЕСКО щодо першочергових кроків захисту об’єктів світової спадщини в окупованому Криму невтішні. Ми не виробили своєї власної стратегії взаємодії із цією організацією в її засадничих цілях — тобто захист пам’яток. Не можна назвати стратегією використання ЮНЕСКО як майданчика для медіа і інформаційних приводів. Це лише ситуативні зиски, які ми отримуємо через свою участь.

Відсутнє також загальне бачення ситуації в самих структурах ЮНЕСКО, доволі різних і таких, що мають різні тенденції, в тому числі негативні. Про несформовані пріоритетні завдання і неефективну координацію я вже зазначала. 

Назагал, порівнюючи співпрацю з ЮНЕСКО в мирний час, тобто до 2014 року, і у воєнний, основним висновком є неспроможність ЮНЕСКО діяти в умовах війни. Усі механізми організації є моніторинговими, який не є фактичним механізмом захисту, а лише інструментом. Ймовірно, що ще не всі можливості міжнародного права використані в сфері охорони світової спадщини, це питання варто детально розглянути юристам-міжнародникам.

Насамкінець маю ще нагадати конкретну точку незадіяна, яка може дати нам додаткові можливості. Комітет всесвітньої спадщини займається моніторингом і захистом як пам’яток культурної, так і природної спадщини. Проте ми там виступаємо лише в царині пам’яток культурної спадщини, цей процес модерує Міністерство культури. Наразі лише одна українська пам’ятка природи представлена в списку світової спадщини, у попередньому списку представлено декілька номінацій пам’яток природи. Жодної пам’ятки Криму, фантастично багатого унікальними природними ландшафтами, там не має. 

Тож скільки коштів виділяється на всі програми ЮНЕСКО в Україні і наскільки вони адекватні отриманим результатам? Як виявилося, така офіційна статистика відсутня. Тож поставлене питання лишається риторичним: скільки коштує серйозне занепокоєння?

                                                          Евеліна КРАВЧЕНКО, експерт ЕМКП,