Крим, Представництво Президента України: від народження до еміграції

«Стоячи тут цього тихого дня, я здригаюся від думки про те, що відбувається в реальному житті з мільйонами людей… Ніхто не може підрахувати те, що називають «незліченною сумою людських страждань.

Наше головне завдання та обов'язок – захищати сім'ї простих людей від жахів та нещасть ще однієї війни».

Спочатку був захід, присвячений 33-річчю створення Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим (далі по тексту ППУ, представництво), який організувало у грудні минулого року само представництво у місті Києві. 

Найбільше зачепила пафосна претензійна публікація пані Ольги Куришко як Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим. «Поради» як сприймати дату «20 січня» яка чомусь ототожнювалася з назвою частини Кримського півострова – Автономної Республіки Крим. 

Трохи історії питання

Нову історію кримської автономії допустимо розпочинати з грудня 1917 року, коли була створена Кримська Народна Республіка. Вона проіснувала до січня 1918 року та була знищена більшовиками.

Початок 20-х років минулого століття. Крим більшовики топили в крові, така собі «більшовизація» проводилася. У Бахчисараї сидів головний «більшовизатор» Мітька Ульянов (тобто молодший брат), бухав і бешкетував. І під час всієї цієї «більшовизації» створювалася, спираючись на національну основу, право і бажання кримських татар на державність, кримська автономія. Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка. Саме в цей час більшовики вбили мого діда. Питання, яке час від часу спадає на думку – «а загибель діда є платою моєї родини за створення КАРСР»? Чи можна так вважати?

Потім був 1944 рік і депортація кримських татар, інших народів, що жили в Криму. Страшний злочин, але не одиничний для радянської влади. Через рік - 30 червня 1945 року - було ліквідовано КАРСР. В основі ліквідації втрата автономноутворюючого фактора – кримськотатарського народу. Крим перетворено на область. Це час, коли Севастополь вперше став закритим містом. Крим захлинався від величезної хвилі бандитизму та злочинності та закритість Севастополя вважалося тоді прийнятим інструментом посилення боротьби та безпеки. 

До речі, про цю сумну дату 1945 року у нас не дуже люблять згадувати. Іноді здається з тієї причини, що є прошарок охочих залишити Крим у статусі області. Але якщо згадувати про дату виходить не комільфо з точки зору причини.

Своїми останніми днями доживав Радянський Союз і 20 січня 1991 року в Криму провели радянський референдум «під чуйним керівництвом КПРС» з питанням відродження КАРСР. Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка. 93% – ЗА. Хоча, згадуючи той час, іноді здається, що частина тих, хто проголосував, навіть не розуміла за що. Автономний статус «крутіше» простої області. Вже відбулися події у державах Балтії. Бажання свободи став дуже модним трендом (як сьогодні кажуть). Що реально поганого було у тому референдумі? Відродивши кримську автономію, не повернули під її основу головний автономоутворюючий фактор - національний.

Є й інший бік. З огляду на мої посадові обов'язки, у той час відповідав за питання соціально-економічного розвитку села Таніне Первомайського району. У питаннях, що входили до кола компетенції споживчої кооперації. У селі бував часто. Щонайменше 2 разів на тиждень. Багато спілкувався. Згодом село було перейменовано на село Сари-Баш. Це було одне зі створених базових господарств у рамках реалізації політики повернення на Батьківщину кримських татар. Тієї, радянської політики з усіма її обмеженнями до корінного народу.

Так ось. Пам'ять не відображає, щоб у селі Таніно (Сари-Баш) активно обговорювалося питання необхідності включення до відновлюваної автономії національного чинника як автономоутворюючого. Просто інші проблеми тоді були на першому плані. Гроші, ціни, дефіцит, талони, бандити та інше. Питав у друзів, які того часу працювали керівниками та у яких так само працювали кримські татари. Наприклад у Бахчисараї. Відповіді такі самі – не пам'ятають подібних обговорень. Інші проблеми хвилювали більшою мірою. Хоча відродження автономії підтримувалось та привіталось. Без заглиблень у майбутні результати. Люді мріяли що все буде добре. Про ризики, проблеми та загрози, які породжуються новим статусом більшість не замислювалася. Вистачало проблем сьогодення на той час.

У пошуках «управлінського компромісу»

Але виникнення у державі автономного осередка породжує нові ризики. Наприклад, виникнення та розвиток регіонального егоїзму. Який у свою чергу може призвести до того, що ухвалюючи свої регіональні рішення влада автономного регіону порушить норми Конституції держави та чинного в ньому законодавства. Для мінімізації таких ризиків виникає необхідність започаткування додаткової державної інституції з функціями контролю за діяльністю влади автономії на території автономного утворення.

В умовах моделі радянського соціалізму таку роль виконувала КПРС, відповідно потреби у створенні додаткових органів з функцією контролю не виникало. Зі здобуттям незалежності, розвалом СРСР та втратою КПРС своєї провідної ролі в Україні виникла потреба в заснуванні нового органу з функціями контролю на території кримської автономії.

Потім було 26 лютого 1992 року. До цього часу Україна здобула незалежність. Крим підтримав незалежність та проголосував за своє збереження у складі України. Незважаючи на «руку москви». А КАРСР була перейменована на Республіку Крим.

Закон «Про Представника Президента України» (№ 2167-XII), ухвалений 5 березня 1992 року, запровадив інститут прямих представників глави держави (глав місцевих держадміністрацій) в областях, районах, Києві та Севастополі. Він діяв до 12 червня 1997 року, наділяючи представників широкими виконавчими повноваженнями, правом призупиняти акти місцевих рад та забезпечувати виконання указів Президента.

Основні положення Закону 1992 року:

• Статус: представник був головою місцевої державної адміністрації, призначався та звільнявся безпосередньо Президентом.

• Повноваження: представник керував виконавчою владою на відповідній території, забезпечував дотримання Конституції та законів України.

• Контроль: представник мав право припиняти дію актів органів місцевого та регіонального самоврядування, якщо вони суперечили законодавству, та звертатися до суду для їх скасування.

• Взаємини з Радами: представник міг вносити пропозиції про дострокове припинення повноважень місцевих рад.

• Звільнення: питання про звільнення Представника могло бути ініційоване, якщо за це проголосувало щонайменше дві третини депутатів відповідної Ради.

Цей закон став основою для формування системи місцевих державних адміністрацій, яка пізніше була закріплена в Конституції України 1996 року, а 1997 року закон втратив чинність у зв'язку з прийняттям нових нормативних актів про місцеве самоврядування.

Наприклад. У місті Севастополі норми закону продовжували фактично реалізовуватись аж до його окупації у 2014 році. Така ситуація, за якої мешканці севастопольської громади не мали змоги обирати собі Голову, а лише депутатів міської ради, спричинила системний конфлікт. Конфлікт між місцевим самоврядуванням в особі депутатів міської ради та членами громади і головою міської виконавчої вертикалі, який призначався з Києва. До речі, ніколи не призначався севастополець, завжди прийшлий, який сприймався як чужий.

Також, 17 грудня 1992 року було ухвалено спеціальний Закон № 2875-XII «Про Представництво Президента України в Республіці Крим», який регулював діяльність представника в автономній республіці. На виконання закону було створено представництво президента України у Республіці Крим.

Майже у тому вигляді в якому вона існує сьогодні посада «постійного представника президента України у Республіці Крим» була створена у 1994 році. З’явився відповідний Указ Президента України Леоніда Кравчука «О представництві Президента України в Республіці Крим» від 31.03.1994 року за №119\94. За цім Указом першим постійним представником Президента України в Криму став В. Горбатов.

Потім було 21 вересня 1994 року, коли було прийнято відповідний Закон України, за яким Республіка Крим була перейменована в Автономну Республіку Крим. Це був час, коли ділили в Криму Чорноморський флот СРСР. Коли вкотре виникла загроза з боку московії. Коли на погони офіцерів новоствореного Чорноморського флоту України «йшов густий зорепад». Такий був час.

За цей період часу на території Криму відбулася низка подій, що мали суспільно-політичне значення та впливали на національну безпеку. «Мішковщина»; ліквідація посади «президента» у кримській автономії; внесення відповідних змін до національного законодавства та кримської Конституції. Все, що сталося, вплинуло на діяльність представника президента України у кримській автономії. Було скориговано завдання, цілі. Постійний представник президента України у Криму втратив статус та повноваження голови регіональної виконавчої влади.

Той же датою, 21 вересня 1994 року, було затверджено зміни до Конституції Республіки Крим. Ці зміни деякою часткою мінімізували ризики втрати території внаслідок російських дій у політичної площині кримського питання. У тому числі ці зміни виводили посаду постійного представника Президента України з безпосереднього керування виконавчою гілкою кримської регіональної влади. Крим отримав Голову Ради міністрів яку затверджував кримський парламент та посаду Постійного представника Президента України у нової якості. 

Це був час коли для збереження присутності Чорноморського флоту росії в Криму Севастополь вивели зі складу Криму. Не москва вивела - Київ. Ці зміни також були внесеними до Конституції України. Саме тоді Україна ухвалила рішення про назву Автономна Республіка Крим (АРК) для Криму без Севастополя у своєму складі. Остаточне закріплення назви АРК відбулося вже 1997 року.

Загалом за період до 2014 року на посаді «Постійного Представника Президента України» у кримській автономії із різними назвами побувало 13 осіб. Дехто на цю посаду повертався повторно. В основному це було своєрідне «тасування однієї колоди карт», при якій по колу люди змінювали посади. Спроби згадати щось яскраве, значне, пов'язане з реальним захистом конституційних прав громадян України, мешканців кримської автономії з боку Постійного Представництва Президента України в Криму, у автора успіхом не увінчалися.

Наступний Закон України, регламентуючий діяльність Представництва Президента в АР Крим був прийнятий у 2000 році і досі є діючим. Цей закон опубліковано на сайті представництва. В цьому законі визначаються, у тому числі, повноваження Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, які викладені у статті 6 Закону.

«Стаття 6. Відповідно до Конституції України 
Представництво: 

а) вивчає  стан  виконання  в  Автономній   Республіці  Крим 
Конституції  і  законів України,  указів і розпоряджень Президента 
України,  актів Кабінету  Міністрів  України,  вживає  заходів  до 
забезпечення   належного  виконання  актів  законодавства  України 
Верховною Радою  Автономної  Республіки  Крим  і  Радою  міністрів 
Автономної Республіки Крим, районними державними адміністраціями і органами місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим; 

б) сприяє додержанню конституційних прав і  свобод  людини  і 
громадянина     та     досягненню     міжнаціональної     злагоди, 
соціально-економічної   і  політичної  стабільності  в  Автономній 
Республіці Крим; 

в) аналізує нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної 
Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим  щодо 
їх  відповідності  Конституції та законам України і в разі потреби 
вносить пропозиції про зміни, скасування або зупинення їх дії; 

г) готує і подає на розгляд Президентові  України  аналітичні 
матеріали  з  питань  розвитку соціально-економічних та політичних 
процесів в Автономній Республіці Крим; 

д) сприяє Президентові України у вирішенні кадрових питань  в 
Автономній Республіці Крим; 

е) аналізує  практику  діяльності органів виконавчої влади та 
органів місцевого самоврядування,  об'єднань громадян,  релігійних 
організацій  в  Автономній Республіці Крим,  сприяє їх взаємодії з 
органами державної влади України, а також узагальнює відомості про громадську  думку  щодо  економічної  та  соціальної  ситуації   в 
Автономній  Республіці  Крим,  інформує  Президента  України з цих 
питань. 

Представництво виконує  й  інші  повноваження  відповідно  до 
законодавства України, а також доручення Президента України». 

Початок окупації – початок кризи в діяльності 

Як показали події кінця 2013 року початку 2014 року з національною злагодою, яку мало забезпечити Представництво Президента України в АР Крим, не склалося. 2014 року вся територія Кримського півострова була окупована московією. Як результат окупації Кримського півострова 16 травня 2014 року Представництво Президента України в АР Крим було евакуйовано до Херсона. Ще одним із результатів окупації території Криму є той факт, що ППУ в АРК втратило реальний зв'язок із півостровом та громадянами України, які проживають на ньому, і стала нездатною виконувати більшість покладених на представництво повноважень. А саме:

- повноваження щодо пункту «а» статті 6 Закону України. Неможливо вивчати стан виконання Конституції та законів України на території, яка знаходиться в окупації, піддана окупантами в односторонньому порядку анексії та не контролюється українською владою;

- повноваження щодо пункту «б» статті 6 Закону України. Так само неможливо виконувати з тих самих причин – окупація;

- повноваження щодо пункту «в» статті 6 Закону України. Також неможливо виконувати через відсутність органів територіального управління рішення яких має аналізувати представництво президента в АРК. Неможливо аналізувати те, чого немає;

- повноваження щодо пункту «г» статті 6 Закону України. Частково ці завдання представництво могло б виконувати, якщо вважати виконанням повноважень аналітику за станом справ на окупованій території. Але для якісного виконання такої роботи зазначена інституція має бути забезпечена кадрами відповідної підготовки, кваліфікації, мати необхідний обсяг компетенції безпосередньо з кримської проблематики. Тобто якостями, яких кадровий склад ППУ не має;

- повноваження щодо пункту «д» статті 6 Закону України. Виконати неможливо, оскільки на сьогоднішній день не існує органів управління Автономної Республіки Крим, для яких є необхідність у підборі кадрів. Залишається питання «кадрового резерву», але про нього трохи згодом;

- повноваження щодо пункту «е» статті 6 Закону України. Неможливо проаналізувати практику діяльності того чого не існує через відсутність контролю над територією. Причина відсутності контролю – окупація.

Станом на травень 2014 року ППУ в АРК було єдиною державною інституцією, яка мала якийсь перелік контрольних функцій. У відповідь на дії Верховної Ради  АР Крим, які порушували норми Конституції України, Верховна Рада України прийняла Постанову (затверджена за №891-VII 15 березня 2014 року), в якій припинила повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим та зобов’язала підготуватися до проведення нових виборів до ВР АР Крим. 

Але лишився один дуже важливий нюанс. Практично кожен із пунктів повноважень ППУ в АР Крим статті 6 Закону України може і сьогодні частково виконуватися за умови, що Представництво Президента активно співпрацюватиме з\та в інтересах громадян України, які були змушені залишити окуповану територію та тимчасово, до закінчення періоду окупації, знаходяться на контрольованій території України. Якщо ППУ в АР Крим активно співпрацюватиме з громадськими організаціями, створеними мешканцями тимчасово окупованого Криму з числа ВПО на контрольованій території України; кримськими релокованими медіа; єдиним евакуйованим та відродженим (у якомусь вигляді) кримським університетом - Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського... 

Текст статті почався з цитати сера У. Черчилля з його відомої «Фултонівської» промови. Про що цитата? Про те, що головним завданням влади у цивілізованій країні є захист інтересів, прав та свобод громадян. Саме для цього і була свого часу створена інституція під назвою Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим. Про цей бік питання у наступній публікації.